Читати книгу - "Чорний дім"

сто п’ятдесят фунтів є найменшим чоловіком у поточному реєстрі Дейла Ґілбертсона. Насправді він стоїть поряд із Деббі Андерсон і Пем Стівенс, котрі трохи вищі за нього й більше важать (маючи тільки шість футів, Деббі могла б їсти яєчню завбільшки з голову Арнольда Грабовського). Навіжений Угорець — досить безневинний, він один із тих, хто вибачається, коли виписує штраф, незважаючи на неодноразові зауваження Дейла, що це погана манера поведінки, і який, як відомо, розпочинав допит із таких невдалих фраз, як «Вибачте, але я хотів би поцікавитись». У результаті Дейл здебільшого дає йому роботу в кабінеті або в місті, де всі його знають і не звертають на нього уваги. Він їздить по початкових школах, у яких його називають «Приязний Офіцер». Він викладає перші уроки про шкоду марихуани. Малеча, не здогадуючись, що перед ними Навіжений Угорець, обожнює його. Коли він проводить серйозніші лекції про наркотики, пиятику і необережне водіння в старшій школі, діти дрімають або переписуються за допомогою цидулок, хоча вони також думають, що видане йому федеративним фондом авто — низький, глянцевий «понтіак» із написом «ПРОСТО СКАЖИ НІ» на дверях — досить класне. По суті, офіцер Грабовський особливий, як тунець без майонезу.

У сімдесятих, бачте, він грав за «Сент-Луїс», а тоді за «Канзас-Сіті Роялс», був реліф-пітчером, надзвичайно сором’язливим хлопцем, і звали його Аль Грабовський. Здавалося, що він не йде від лави запасних, а прокрадається, і, перш ніж почати грати (зазвичай у дев’ятому іннінгу, коли всі бази зайняті і вирішальна гра), Аль Грабовський відвертався від бази, нахиляв голову, міцно стискав кулаки, завзято підкачував їх і збирався з силами. Тоді повертався й починав кидати неймовірно швидкі точні кидки. Тоді, звичайно ж, його і прозвали Навіженим Угорцем: навіть сліпому очевидно, що він був, чорт забирай, найкращим пітчером у команді вищої ліги. І звичайно, що через це Арнольда Грабовського ми тепер знаємо як Навіженого Угорця. Він кілька років тому навіть намагався відростити вусики, як у Фу Манша. Але оскільки Аль Грабовський Фу був сором’язливим, то з вусиками він був схожий на розмальованого зулуса. З Арнольда лише насміхалися: «Фу відрощує вуса на своєму спокійному бухгалтерському обличчі», — тож він їх поголив.

Навіжений Угорець Френч Лендінґа не погана людина; він віддається роботі на повну, і за звичайних обставин рівень його праці достатньо високий. Але зараз незвичайні часи у Френч Лендінґу. Це дні невезучого невезіння, дні аббала-опопанакс, він однозначно один з офіцерів, яких Джек боїться. Сьогодні вранці він, зовсім того не бажаючи, зробить і без того погану ситуацію ще гіршою.

Рибак подзвонив на номер «911» о 8 : 10 ранку, коли Джек закінчував робити нотатки у своєму жовтому блокноті, а Генрі прогулювався своєю під’їзною алеєю, з великою насолодою вдихаючи запах літнього ранку, незважаючи на те, що в голові він прокручував страшну новину, яку йому повідомив Джек. На відміну від деяких офіцерів (таких як Боббі Дюлак), Навіжений Угорець читає текст, написаний поруч із телефоном «911», слово в слово.

Арнольд Грабовський: Вітаю, це відділ поліції Френч Лендінґа, говорить офіцер поліції Грабовський. Ви набрали «911». У вас щось сталося?

[Нерозбірливий звук… хтось прокашлюється?]

А.Г.: Алло? Це офіцер Грабовський, ви подзвонили на «911». У вас…

Абонент: Привіт, підтирайло.

А.Г.: Хто це? У вас щось сталося?

Аб.: Це в тебе сталося. Не в мене. У тебе.

А.Г.: Хто це, прошу?

Аб.: Твій найгірший кошмар.

А.Г.: Сер, можу я попросити вас відрекомендуватися?

Аб.: Абаббала. Абаббала-Дун. [Набір звуків.]

А.Г.: Сер, я не…

Аб.: Я Рибак.

[Мовчання.]

Аб.: Що сталося? Злякався? Ймовірно, злякався.

А.Г.: Сер. Ах сер. Такі жарти караються законом…

Аб.: Є батоги в пеклі і ланцюги в шайол. [Абонент, можливо, каже: «Шеол».]

А.Г.: Ах, сер, я б хотів знати ваше ім’я…

Аб:. Ім’я моє — Легіон. Мій номер — багато. Я щур під підлогою Всесвіту. Роберт Фрост так казав. [Сміється.]

А.Г.: Сер, якщо ви зачекаєте, я можу з’єднати вас зі своїм начальником…

Аб.: Замовкни і слухай, підтирайло. Розмова записується? Я сподіваюсь на це. Я б міг тому загладити [чи то, можливо, він каже «завадити», він говорить невиразно], якби захотів, але я не хочу.

А.Г.: Сер, я…

Аб.: Поцілуєш мене в яйця, ти, мавпо. Я залишив вам одну і я втомився чекати, коли ви її знайдете. Завітайте до «Смачно в Еда». Можливо, зараз вона вже трохи розклалася, але свіженькою вона була неймовірно [абонент розкотисто вимовляє «р» у слові «неймовірррно»] смачною.

А.Г.: Де ви? Хто це? Це жарт…

Аб: Передавай вітання копісмену.

На початку телефонної розмови пульс Навіженого Угорця був у межах норми — шістдесят вісім ударів на хвилину. Після закінчення, о 8 : 12, серце Арнольда Грабовського несамовито шалено стукотить. Обличчя бліде. Під час розмови він подивився на дані абонента, прочитав і записав номер, що висвітлився, в нього так тремтіла рука, що цифри стрибали вгору-вниз трьома рядками блокнота. Коли Рибак вішає слухавку, він чує звук вільної лінії. Грабовський настільки схвильований, що намагається перенабрати номер на червоному телефонному апараті, забувши, що «911» — одна з односторонніх ліній. Його пальці тиснуть на панель телефону, він кладе рурку на місце і дивиться на апарат так, неначебто той щойно його вкусив.

Грабовський хапає слухавку чорного телефону, який стоїть за апаратом «911», і щосили клікає на кнопки, але пальці не слухаються його, і він водночас натискає на дві цифри. Він знову лається, а Том Лунд, котрий проходить мимо з чашкою кави, каже:

— Що там сталося, Арні?

— Давай сюди Дейла! — кричить Навіжений Угорець, так сильно здивувавши Тома, що той розливає каву на пальці. — Давай Дейла сюди негайно!

— Та що, в біса, з тобою сталося?

— НЕГАЙНО, чорт забирай!

Том, звівши брови, ще мить збентежено дивиться на Грабовського, а тоді прямує до Дейла, щоб сказати, що Навіжений Угорець, схоже, справді збожеволів.

Грабовський вдруге намагається зателефонувати. Йому щастить набрати номер. Дзвонить. Дзвонить. І ще дзвонить.

Дейл Ґілбертсон також з’являється з чашкою кави. Зараз темні ободи під очима й лінії в кутиках рота в нього набагато помітніші, ніж зазвичай.

— Арні? Що…

— Прослухайте останній дзвінок, — каже Арнольд Грабовський. — Думаю, це був… Алло! — Останнє слово він неначе гавкає, сидячи за диспетчерським столом і врізнобіч соваючи папери.

— Алло, хто це?

Чує.

— Це поліція, ось хто це. Офіцер Грабовський ВПФЛ. Говоріть. Хто це?

Дейл тим часом