Читати книгу - "Тiло™"

— Мені поставили таймер, ото й усього.

— То не я! — істерично закричала Анжеліка. — То все твоя довбана корпорація! І той, що вбивав жінок… — раптом зрадила йому таємницю. — Я назву тобі його ім’я, якщо відпустиш!

Юрій лише зневажливо посміхнувся:

— Ти вже це зробила. Кажеш, гурман, інтелектуал? Я знаю, хто він. А ти, до речі, мала стати його наступною жертвою. Саме ти, не Ештон. Утім, не хвилюйся, я не вб’ю тебе, лише переселю. У цьому тілі ти більше його не привабиш.

Очі Анжеліки вмить зробились вологими. Зненацька вона потяглася до лікаря, обхопила його шию руками й голосно та невтішно розридалася. Сльози були її останньою зброєю. Вірила, хоча б сльози стануть їй порятунком.

На якусь хвилину Юрій скам’янів. Потому відштовхнув від себе осоружну красуню, перевів подих. І без емоцій почав прив’язувати її до операційного столу.

Вона кричала й опиралася до останнього, видиралася, кликала на допомогу. Але ніхто не прийшов. Телевізійники за склом просто знавісніли від передчуття сенсації. Мільйони глядачів у своїх домівках приліпилися до сенсорних екранів телевізорів, на котрих у прямому ефірі транслювалося дійство. Кожен відчував себе причетним до історії.

І вони отримали свою сенсацію.

Прив’язавши пацієнтку до столу, Юрій скинув із себе білий медичний халат й просто в них на очах перебрався в сутану священика.

— Закликаю тебе, злий дух, до присяги Всемогутньому Богу, — узвичаєно почав він, розгорнувши Біблію, простягнувши перед собою лівицю з освяченим хрестом, котрий обпікав йому долоню незгірше, ніж пекельний вогонь. Але до цього він давно звик, із часом навчився підкорювати собі силу хрестів.

Телеглядачі завмерли перед своїми екранами — таємницю трансплантацій нарешті було розкрито. Просто перед ними розгорталося щось на кшталт моторошного обряду екзорцизму…

А в дверях стояла правда і дивилася на людей холодними немилосердними очима. Не було жодних хірургічних втручань, душі просто переганяли, як демонів, як згустки енергії, сутність котрих була однаковою для тих, хто мав над ними владу. Для «обраних», яких знаходили в різних куточках світу і ставили до роботи в клініці. Байдуже, хотіли вони того чи ні. Їхні надприродні здібності оберталися їм прокляттям. Клініки виявились лише прикриттям. Адже коштовне медичне обладнання було копійчаними витратами у порівнянні з надприбутками, що надходили від численних трансплантацій. Не існувало ніякого шведського науковця, який начебто відкрив трансплантації свідомості. Його вигадали, аби приховати правду. Нечиста сила віддавна володіла цим умінням, сотні літ ходила серед людей, проживала свої життя, як людські. Так зване «відкриття» сталося, коли працівники спецслужб упіймали справдешнього перевертня-вовкулаку за цим обрядом. Вони забрали його дружину, тим самим змусивши його працювати на них і перероджуватись самому від покоління до покоління. А потім заручниця вкоротила собі віку, викинувшись із вікна, — і розлютований вовк зірвався із ланцюга. Більше йому не було місця серед людей. Полювали на нього довго, але таки спіймали і стратили. Однак були й інші, такі як він — відьми, чаклуни, упирі. Їх знаходили в різних куточках світу, звозили до клінік й змушували «працювати». Сила Юрія була в словах, Бен переселяв душі химерними амулетами. Знайшлися й такі, що могли робити це поглядом, доторком, а одного разу корпорації трапилась демониця, що вміла переганяти душі самою лише силою думки. Але вона виявилась надто небезпечною для людей, тож дівчину просто вбили, навіть не скориставшись її дивовижними здібностями як слід…

Такою була таємниця корпорації «ТІЛО™».

…Зненацька тіло Анжеліки неприродно вигнулося, рвонулося вперед, мало не звільнившись од ременів. У прямому ефірі добре почувся хрускіт кісток. Жінка підвела голову, її шия була вивернута під чудернацьким неймовірним кутом.

— Іди до пекла!.. — прохрипіла вона низьким утробним голосом, у котрому вже не вчувалося нічого людського. Глядачі вкупі з телевізійниками спочатку перелякалися — колись їм пообіцяли, що всім душам знайдеться місце в раю.

Юрія відкинуло до протилежної стіни. Анжеліка розреготалася, з подвоєною силою та завзяттям її зсудомлене тіло зривалося з прив’язі, знову ламалися кістки, шкіра сіріла й бралася темними плямами, перекошений рот вивергав прокльони, колишня краса звисала з неї клаптями, оголивши лице душі.

Чоловік у сутані священика звівся на ноги. Ні на мить він не припиняв читати канонічні християнські молитви, химерно переплітаючи їх зі стародавніми язичницькими замовляннями. Із кожним словом він ставав дедалі сильнішим, а жінка на операційному столі слабшала, її крики звелися до безплідних стогонів й натужного хрипіння. Покорчене, переламане тіло востаннє здригнулося, ним пробіглася зграйка нервово-електричних імпульсів, воно безвільно впало на металеву поверхню столу й завмерло.

Усе довкола узялося тишею. Аж раптом нерухоме тіло Лукаса на каталці навпроти ворухнулося, обвело тяжким каламутним поглядом лікаря, забризкану кров’ю операційну й незграбно гепнулося на підлогу. Спробувало звестися на ноги, однак знову спіткнулося, не втримавши хиткої рівноваги, і вже просто повзло.

— Що сталося? — здивовано спитало воно. — Чому я не можу ходити? Я Анжеліка Феллон, чорт забирай! Я зірка!.. Як це так, що я не можу ходити?!

Розвернувшись, Юрій покинув операційну. Анжеліка й далі борсалася на підлозі, вона не знала, як цим тілом ходити, як дихати, як жити, що відчувати.

Хтось із телевізійників за скляною перегородкою несміливо заплескав у долоні. До нього долучилися колеги, а за мить уже й застиглі перед телеекранами глядачі — разом і поодинці — зайшлися в несамовитому шаленстві оплесків.

Шоу вдалося. Таємниця всім сподобалася. Тепер уже корпорація «ТІЛО™» нікому не видавалася величною й загадковою, вона неоковирно спіткнулася, сторч головою полетіла вниз зі свого неприступного п’єдесталу й смішно простяглася підлогою, як Анжеліка-Стефанія в безпорадному тілі Лукаса.

Усі так тішилися з епохального відкриття, що ніхто навіть не замислився, куди щезла душа індіанця. Особливо щиро раділи ті, кому трансплантації свідомості досі були не по кишені.

6

Юрій безсило сповз по стіні. За дверима операційної йому враз забракло повітря, раптово запаморочилося в голові, він інстинктивно відчув, що от-от знепритомніє. Серце, поставлене на таймер, билося зі швидкістю 100 ударів на хвилину. При цьому ритм був правильним, тривалість проміжків між скороченнями серцевого м’яза залишалася постійною. Його наздогнав перший напад тахікардії. Таймер «дарувальника» дав про себе знати.

Він заледве доплівся до свого колишнього кабінету, відчинив шафку, де зберігав пресорні