Читати книгу - "Списоносці"

на його колінах, ловити разом з ним рибу в Дунаї, гуляти, взявшись за його руку, по вузьких і кривих вуличках Чепеля. Малий звик до думки, що в нього немає батька, і навіть не відчував потреби в ньому. Зате він добре відчув смак тяжких, гнітючих злиднів. Мати працювала, а він тинявся по вулицях і був радий, коли вона клала йому в кишеню шматок хліба.

Так минав час.

Хлопець уже дорослим довідався про долю свого батька і пишався цією не знайомою йому людиною. Він розумів, що батько бур активним бійцем свого класу, одним з творців майбутнього, борцем за кращу долю свого сина і всіх чепельських і нечепельських робітників.

Так, він був бійцем, боровся і загинув у боротьбі, як гинуло багато безіменних бійців.

Коронді зняв окуляри, дістав хустину і почав протирати скельця.

— Я знав, — сказав він дуже тихо Када, — що в цих мемуарах ми знайдемо матеріали, які стосуються і вас. Саме тому я й наполягав, щоб ви взяли участь у цій роботі.

— Але як ви довідались, товаришу підполковник, що ця справи торкаються також і мене особисто?

— Товаришу Када, пригадайте, я вже вам казав, що знайомий з Райнаї не тільки з паперів. Тепер я можу додати, що й та давня драма, яка сталась двадцять шість років тому, теж відома мені не тільки з документів. Бо я, товаришу Када, знав вашого батька особисто.

— Ви… ви… знали мого батька?!

— Так, синку.

— Ви знали мого батька, товаришу підполковник? — знову спитав Када схвильовано. Він звівся на ноги, потім знову поволі сів у крісло. — Чому ви досі не говорили мені про нього?

Коронді втомлено підвівся з крісла і почав за звичкою ходити по кімнаті:

— Мені важко було про це говорити. Боляче ятрити старі рани. Ви знаєте, що я сидів після 1949 року|$ тюрмі, потім мене реабілітували. Мене обвинувачували в тому, що я, мовляв, був шпиком, стукачем. Це було вбивчим, огидним обвинуваченням… — На суворому смуглявому обличчі Коронді збіглись у гірку складку зморшки. — В той час ми боролись не проти райнаї та провокаторів типу Мітько, а один проти одного. Ми могли часом знеславити, обілляти брудом чесну людину. Тому найкращі наші кадри стали мішенню наклепів для різних кар'єристів, прихвоснів, тупих, обмежених людей. І ось саме тоді, коли ми гризлись між собою, райнаї організовували в країні контрреволюцію… Це-вам ясно?

— Ясно, товаришу підполковник, але…

— Але не ясно, чому я все-таки не сказав вам про батька, так?..

— Авжеж.

— Справа в тому, що хоч мене і реабілітували, хоч сьогодні я перед Партією чистий, як був завжди чистим перед своїм сумлінням, але… до зізнання Райнаї не міг розповісти про вашого батька, бо все це здавалося б словами, кинутими на вітер. Свідків же немає. Кочмароша — Када замордовано. Петер Сас і Мітько мертві, Райнаї далеко, а Казмері загинув. — Підполковник гірко всміхнувся: — Адже Кочмароша-Када було фактично зраджено, і досі ми не мали доказів про те, хто ж був провокатором і за яких обставин відбулася зрада.

— Але ж, товаришу підполковник! щ благально глянув Када на Коронді. — Мені незрозуміла ваша роль у цій справі! Яку участь брали ви у ній?

— Любий мій! — Коронді зупинився проти старшого лейтенанта. — Чоловіком, що прийшов до Саса в ту фатальну ніч городами, перелізши через паркан, був я. Мою розмову з Сасом підслухала Вероніка і, збита з пантелику, з невинної дурості розповіла про все директорові Райнаї.

Помітивши на обличчі Када здивування, Коронді посміхнувся.

— От які несподіванки підносить нам життя… Так, сину, це мені Сас передав останні слова Кочмароша.

— Які ж були останні слова батька?

— Він просив допомогти Сасу втекти за кордон. Крім того, ваш батько зв'язав мене через Саса з організацією, яку відмовився назвати під час катування і про котру Райнаї навіть не догадувався.

Задзеленчав телефон.

— Ось так воно було, — сказав Коронді, кладучи трубку і замислено дивлячись на схвильованого лейтенанта. — Що ж до тієї справи, то мені відомо більше, ніж Райнаї, — зауважив Коронді, — бо я знаю деякі подробиці, яких не знає Райнаї. Я був зв'язковим між Кочмарошем — Када і керівництвом, на яке так полював директор фабрики.

— А Петер Сас?

— Сас був чесною людиною. Про мене він довідався тільки в тюрмі. Але він нічого не виказав. Навпаки, передав мені повідомлення Кочмароша і спробував обдурити Райнаї. В той вечір у нас була гостра розмова. На щастя, Вероніка не змогла всього підслухати. Я переконував хлопця і далі грати свою роль, вводити в оману Райнаї, присипляти його пильність, щоб виграти час для підготовки до втечі за кордон. Але Сас навідріз відмовився. Він був чесним хлопцем, до того ж на нього справила страшне й незабутнє враження одна подія. Ви догадуєтесь, що я маю на увазі?

— Ні, товаришу підполковник.

— Пригадуєте, як за два дні перед арештом вашого батька зник Мітько?

— Про це пише Райнаї.

— Так от: Сас убив провокатора.

— Убив?.. Як?

— А ви не догадуєтесь?

— Ні, товаришу підполковник.

— Тієї ночі під час розмови з Петером, яку часткова підслухала Вероніка, я довідався про це вбивство. Те, що я тоді не зрозумів, стало мені ясним з мемуарів Райпаї. Райнаї хотів зробити Саса свідком у справі Кочмароша. Проте в його розрахунки вкралась помилка. Мітько забув в особняку свій ножик. Цей складаний ножик був дуже примітний. Другого дня в директора побував Сас і побачив на столі ножика. Сас відразу пізнав його і блискавично зрозумів усе. Мітько, видно, відвідує Райнаї з такою ж метою, як і він, Сас. Тоді Петер згадав події минулих місяців. Він зрозумів, чому Мітько так сміливо організовував гуртки, зрозумів справжню причину його рискованої ініціативи. Коротше кажучи, Сас пересвідчився в тому, що Мітько провокатор. Спочатку хлопець розгубився, не знав, до кого звернутися за порадою. Сас тоді ще не