Читати книгу - "Повернення Тарзана, Едгар Райс Берроуз"

— Я нічого не розумію, — сказав він. — Тюран переконав нас, що Клейтон помер кілька днів тому.

— А хіба Тюран тут? — запитав Тарзан.

— Так, він лише нещодавно знайшов нас і привів до вашої хатини. Наш табір буде неподалік, трохи на північ від неї. Як він зрадіє, коли вас побачить!

— І здивується, — додав Тарзан.

Невдовзі усе незвичайне товариство наблизилося до галявини, на якій стояла Тарзанова хатина. Там було чимало людей, які ходили туди-сюди. Одним з перших, кого Тарзан впізнав, був Д’Арно.

— Поль! — вигукнув він. — Яким дивом ви тут опинилися? Чи ми всі з глузду з’їхали?

Втім, його присутність швидко пояснилася. Корабель Д’Арно ніс берегову службу і крейсував у цих місцях. Одного разу на пропозицію молодого лейтенанта було вирішено кинути якір у маленькій захищеній бухті і зійти на берег — ще раз подивитися на хатину і на джунглі, де двома роками раніше дехто з офіцерів і матросів пережив такі цікаві пригоди. Тут вони знайшли тих, хто зазнав аварії, на чолі з лордом Тенінгтоном. Уже було вжито заходів, щоб забрати вранці їх усіх на корабель, а потім відвезти назад, до цивілізованих країн.

Гейзел Стронг, її матір, Есмеральда та Самуель Т. Філан дер не могли натішитися з радощів, коли побачили Джейн Портер живою й неушкодженою. Її порятунок здавався просто дивом, і всі одностайно вирішили, що тільки Тарзан з племені Великих мавп міг здійснити такий подвиг. Усі присутні почали так хвалити і вшановувати Тарзана, що тому захотілося втекти назад, на мавпячу галявину.

Всіх зацікавили його дикуни-вазирі, і чорношкірі отримали багато подарунків від приятелів свого вождя. Проте коли вони довідалися, що він поїде на великому човні, що стояв на якорі за півтора кілометра від берега, і поїде далеко, то дуже зажурилися.

Новоприбулі досі не бачили ані лорда Тенінгтона, ані Тюрана. Вони з самого ранку пішли на полювання і ще не встигли повернутися.

— Як здивується людина, яку ти називаєш Роков, коли побачить тебе! — сказала Тарзанові Джейн Портер.

— Він дивуватиметься недовго, — похмуро відповів Тарзан, і в його голосі пролунало щось таке, що змусило її з тривогою зазирнути йому у вічі.

Те, що вона там прочитала, зміцнило її побоювання. Вона поклала йому руку на плече і почала впрошувати, щоб він віддав свого ворога французькому правосуддю.

— Любий мій, в серці джунглів, — сказала вона, — там, де замість законів і правосуддя панує право сильного, ти мав би рацію, чинячи з цією людиною так, як вона цього заслуговує. Але тепер, коли ти можеш згідно із законом віддати його до суду цивілізованої країни, його вбивство було б злочином. Навіть твої друзі не могли б завадити твоєму арештові, а якби ти став опиратися, то це завдало б нам усім нового горя й страждань. Я не витримаю цієї нової розлуки з тобою, мій Тарзане. Пообіцяй мені, що ти передаси Рокова капітанові Дюфранові і не будеш перешкоджати здійсненню правосуддя. Цей негідник не вартий того, щоб ми через нього ризикували нашим щастям.

Тарзан зрозумів, що Джейн має рацію, і дав їй обіцянку.

Через півгодини з лісу вийшли Роков і Тенінгтон. Вони йшли поруч. Тенінгтон перший помітив, що в таборі є сторонні. Він побачив, що якісь чорношкірі вояки мило спілкуються з матросами крейсера, а потім побачив стрункого засмаглого молодого велетня, який розмовляв з лейтенантом Д’Арно та капітаном Дюфраном.

— Хотів би я знати, хто це такий, — сказав Тенінгтон Рокову.

Коли росіянин підвів погляд і зустрівся з очима Тарзана, він зблід і похитнувся.

— О Боже! — вигукнув він, і, щойно Тенінгтон утямив, що той наміряється зробити, негідник скинув гвинтівку, впритул прицілився і натиснув спусковий гачок.

Але англієць стояв так близько, що встиг схопити цівку гвинтівки на частку секунди раніше, ніж гримнув постріл. Куля, послана Тарзанові в серце, свиснула над його головою.

Росіянин намірявся вистрілити вдруге, але їарзан уже кинувся на нього й вихопив з рук гвинтівку. Капітан Дюфран, лейтенант Д’Арно і близько десятка матросів теж кинулися на звук пострілу до Рокова, і Тарзан мовчки віддав їм росіянина. Він устиг розповісти про всі обставини справи командирові французького корабля ще до появи Рокова. Дюфран наказав негайно закути злочинця в кайдани і відіслати на крейсер під арешт.

Ще перед тим, як арештованого в супроводі охорони посадили в шлюпку, що мала відвезти його до тимчасової в’язниці, Тарзан попросив дозволу обшукати його і, на превелику свою радість, знайшов у нього викрадені документи.

На звук пострілу з хатини вибігли Джейн Портер та решта. Через хвилину, коли хвилювання вляглося. Джейн привіталася зі здивованим Тенінгтоном. Тарзан також підійшов до них після того, як забрав у Рокова документи. Джейн Портер відрекомендувала його Тенінгтонові:

— Джон Клейтоп, лорд Грейсток, — сказала вона, вказуючи на нареченого.

Англієць не зумів приховати подиву, хоча він робив нелюдські зусилля, щоб зберегти свою звичну чемність. Джейн Портер, лейтенантові Д’Арно і самому Тарзанові не раз довелося повторити усю цю незвичайну історію, перш ніж лорд Тенінгтон переконався, що всі вони мають здоровий глузд.

Надвечір Вільяма Сесіля Клейтона поховали в джунглях, поруч із могилами його дядька й тітки, колишніх лорда й леді Грейсток. На прохання Тарзана над останнім місцем спочинку хороброї людини, яка мужньо зустріла смерть, було зроблено три залпи.

Професор Портер, який замолоду був пастором, скромно відспівав його. Присутні схилили голови над могилою. Це було дивне товариство: французькі офіцери й матроси, двоє англійських лордів, кілька американців і зо два десятки хоробрих диких африканців.

Після похорону Тарзан попросив капітана Дюфрана затримати відплиття крейсера на два дні, доки він принесе свій “багаж”. Командир корабля радо погодився.

Наступного дня увечері Тарзан зі