Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 51

-- Маленька, прокидайся, -- солодка дівчинка, знову уві сні так запах посилився. -- Мія, що тобі сниться ночами? Я хочу знати.

– Секрет, – мило посміхається дівчина. Очі сонні. -- Заслужиш -- розповім.

-- Який подвиг здійснити? – широко посміхається Марк, бо не може інакше. – А якщо так? - починає її лоскотати. Мія регоче і просить пощади.

– Здаюсь… Ах… Але не зараз, потім розповім.

-- Брехунка... -- зминає ці спокусливі губки хлопець.

Проводить язиком по нижній. Вона розкриває свої, як тут утриматись... Серце шалений ритм віддає. Подих спирає від простого поцілунку. Але треба зупинитись.

-- Мія, цукерка моя... Солодка дівчинка, -- проводить по щічці. -- Мені пора. На кухні на тебе чекає сніданок. Постараюсь швидше.

– А куди ти? – їй так не хотілося вибиратися з його обіймів.

-- Треба з'їздити до батька. Він не терплячий, якщо перший не з'явлюсь, то він приїде знову.

– Краще ти до нього, -- прикро, але нічого не вдієш. -- Мені досі соромно, як подумаю, після чого він прийшов... --  щічки дівчини знову горять. Схоже поруч із Марком це звичний стан для неї.

-- Не переймайся. Відпочинь, поки я буду зайнятий. Квартира у твоєму розпорядженні.

-- Добре.

Марк швидко вийшов з кімнати. Ще трохи й жодні справи не зможуть вирвати його від Мії. Швидко заліз під холодний душ. Так краще, думки потекли у звичному напрямку, готовий до роботи. Головне не вдихати глибоко. Тут все пропахло Мією. Її солодким медом...

Їхав не поспішаючи, знайомою дорогою. Ніби нічого не змінилося, а ставлення Марка до навколишнього світу змінилося в корінь. Зайшов до кабінету батька. Приготувався подумки до доповіді.

Самір був, як завжди, обкладений папірцями. Життя альфи не казка. Усі гадають безмежна влада, а насправді нескінченна відповідальність. Самір знову зловив запах відьми, але вирішив розпочати діалог мирно.

-- Сідай. Щось будеш?

-- Каву, -- Марк помітив, що батько заспокоївся. Це добре.

Їм принесли каву, пили у тиші. Дивно, але ніхто з них не хотів починати розмову.

Батько глянув на Марка і почав.

– Про справи я вже поговорив з Матвієм. Він мені все пояснив.

– Он як… А навіщо тоді я тут? -- цікавий початок. Якесь занепокоєння розповзається по грудях Марка і здавлює.

-- Що в тебе з тією дівчиною? – спитав прямо. Немає сенсу ходити довколо навколо.

-- Хочеш правду?

-- Буду вдячний.

-- Добре, – Марк зробив вдих, як перед стрибком із парашутом. З одного боку кайф, що все зараз станеться. А з іншого страх, що зірветься. – Мій звір обрав її. Він тиждень тримав мене під контролем та був цей час із нею.

-- Чому ти не сказав раніше, Марк? -- Самір не очікував на таке відкриття.

– Я вже давно дорослий хлопчик і звик сам долати труднощі.

-- Ти вважаєш це проблемою? – уважно подивився на сина. – Тоді чому вона у твоїй квартирі?

-- Ти мене не дослухав. Коли Мію викрали, то ми спілкувалися через сни. Вона має дар передбачення. Тоді я усвідомив, що приймаю вибір свого звіра. Місяць допоміг мені знайти її. Це теж багато про що говорить, – не найкращі спогади. Марк не може спокійно про це навіть говорити. Звіріє. Почуття провини поїдає його.

-- Марку, якщо це твій вибір... -- Саміру не просто даються ці слова. Ворожнеча між відьмами та перевертнями глибоко сидить у ньому. -- Я приймаю твій вибір. Але...

-- Що "але"? – посміхнувся.

Підступ. Куди ж без нього.

Не дарма почуття занепокоєння не залишає його з самого ранку.

-- Ви пройдете обряд в присутності шамана! – твердо вимовив Самір. Погодитися на такий союз для майбутнього альфи він зможе тільки зі схвалення вищих сил.

-- Чогось такого я і чекав від тебе, -- логічно, але ... Чи знає Мія про нього? Як поставиться? Це докорінно може змінити відносини між ними. -- Скільки у мене є часу?

-- Я сьогодні поговорю з Хеленою. Завтра на заході сонця вона чекатиме на вас.

-- До чого такий поспіх?

– Марк, про ваші стосунки знають у раді. Уся ситуація з викраденням порушила багато питань, які напряму торкаються перевертнів. Не буду тобі переказувати розмову з Феріком. Але, за його словами, ти практично кинув йому виклик. Твій звір контролює тебе. Я хвилююсь сину. Якщо все вирішиться добре, – зробив глибокий вдих. – Я підготую клан до цієї новини, а ти поставиш мітку. Вона твоя слабкість. Поки дівчина без мітки, у неї немає захисту клану. Ти маєш рацію. Ти вже дорослий і сам усе розумієш.

– Я розумію… – роздратовано відповідає Марк. -- Але не знаю, як вона поставиться до наших звичаїв. Мія росла долеко, серед відьом і багато чого не знає про обряди перевертнів. Та вона навіть не зрозуміла коли мій тигр до неї залицався, прийняла це за дружбу.

-- Розкажеш. Іншого шляху я не бачу.

– Я тебе почув. Ми будемо.

-- Іди, синку, тобі треба подумати та все зважити. Дороги назад вже не буде.

Марк вийшов з кабінету у суперечливих почуттях. Він впевнений у своєму виборі, але не хотів підганяти Мію. Вона відповідає йому взаємністю, але поки що не любить його.

Мітка це назавжди. Це своєрідне весілля.

Що вона знає про перевертнів, про їхні традиції? 

Як її рідня відреагує? 

Стільки запитань і жодної відповіді. Марк перекинувся тигром і побіг у ліс. Звір летів знайомими з дитинства стежками. Вони поділили переживання на двох. Побоювання були різні, але вони були. Не можна залізти в думки іншої людини, зрозуміти її почуття. У них було замало часу. Вона могла не розібратися у своїх.

"Як розпочати розмову? Не подумає Мія, що я ставлю її перед фактом? Хоча так і є".

Звір сповільнився. М'якою ходою просувався до річки. Сів і дивився в далечінь. Подих вітерця приніс чужий запах. Принюхався... Хелена. Шаман перевертнів, яка спілкується з духами й багато чого знає про те, що навіть відьмам не видомо. Недаремно вона з'явилась саме зараз. Марк перекинувся у людину.