Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

– Мари-и-но-о… – стогну я.

Махає рукою і тікає.

А я охоплюю тепле горнятко, роблю пару ковтків. Краще зайняти чимось руки. Тому що вони тремтять, від його близькості, слів, як і все тіло.

– Ти ще мерзнеш? – тягне мене за плечі на себе. А коли встаю, знову підхоплює на руки та несе до кімнати.

Опускає на широкий диван, приносить подушки, натягує на мене м'який плед.

– Побудь зі мною, – ловлю його руку. Мені здається, що він зникне, або я зараз прокинусь і не встигну сказати всього, що давно хотіла.

– Проведу Ніка і відразу повернуся, – цілує мою долоню.

Прикриваю очі. У голові незвична легкість. Влаштовуюся зручніше, підтягуючи до себе коліна, і, здається, засинаю.