Читати книгу - "Шовкопряд, Джоан Роулінг"

Неприборкана уява Страйка знову показала йому оголеного Фаллуса Імпудикуса, який стоїть над тілом мертвого юнака, а те сочиться надприроднім світлом.

— У вас із Вальдгрейвом погані стосунки? — спитав він.

— Я ставився до Джері Вальдгрейва зі значною терпимістю, з великою терпимістю,— заговорив Чард, ігноруючи пряме питання.— Я платив йому повну зарплатню, коли торік він ліг у реабілітаційний центр. Можливо, він вважає, що з ним вчинили несправедливо,— додав Чард,— але я був на його боці, так, коли інший чоловік — більш обачний — утримав би нейтралітет. В особистих негараздах Джері моєї провини немає. Образа є. Так, можу сказати, що образа, безперечно, є, хоча й безпідставна.

— Образа на що? — спитав Страйк.

— Джері не любить Майкла Фенкорта,— пробурмотів Чард, дивлячись на вогонь у грубці.— Майкл мав... Майкл фліртував, досить давно, з Фенеллою, дружиною Джері. І так сталося, що це, власне, я відрадив Майкла це робити, через дружбу з Джері. Так! — закивав Чард, глибоко вражений спогадами про свої власні вчинки.— Я сказав Майклові, що це недобре і нерозумно, навіть у його тодішньому... бо, бачте, незадовго до того Майкл утратив свою першу дружину. Майкл не оцінив моєї непроханої поради. Образився; пішов до іншого видавця. Рада директорів не зраділа,— додав Чард.— Знадобилося двадцять з гаком років, щоб заманити його назад. Та після стількох років,— провадив Чард, чия лиса голова серед скла, полірованого дерева та сталі була ще однією світловідбивною поверхнею,— Джері не може чекати, що його особисті конфлікти впливатимуть на політику компанії. Відколи Майкл погодився повернутися до «Ропер-Чарда», Джері взявся мене... під мене копати, непомітно, багатьма прихованими методами.

— Гадаю, що сталося таке,— провадив Чард, час до часу позираючи на Страйка, ніби щоб отримати реакцію.— Джері розповів Оуену про повернення Майкла, хоча ми намагалися гримати це в таємниці. Оуен, звісно ж, уже чверть століття був Фенкорту ворогом. Оуен і Джері вирішили зрихтувати цю... цю жахливу книжку, де на нас із Майклом зведено огидні наклепи, щоб відвернути увагу від повернення Майкла, щоб помститися нам обом, видавництву, всім, кого їм закортіло принизити. І найбільш показово те,— провадив Чард, і його голос луною покотився порожнім приміщенням,— що коли я чітко наказав Джері пересвідчитися, що рукопис надійно сховано, він зробив так, щоб його прочитали всі зацікавлені, щоб про нього пліткував цілий Лондон, а тоді він звільняється і лишає мене...

— Коли Вальдгрейв звільнився? — спитав Страйк.

— Позавчора,— відповів Чард і продовжив: — І він активно не бажав приєднатися до мене в судовому переслідуванні Квайна. Одне тільки це показує...

— Може, він думав, що залучення юристів тільки приверне до книжки більше уваги? — припустив Страйк.— Вальдгрейв же сам є у «Бомбіксі Морі», хіба ні?

— А, це,— захихотів Чард. Це вперше Страйк побачив у його виконанні якийсь гумор; видовище було неприємне.— Містере Страйк, не можна все сприймати буквально. Про це Оуен нічого не знав.

— Про що?

— Персонаж Різник — це власний витвір Джері. Я це зрозумів після третього прочитання,— пояснив Чард.— Дуже, дуже розумно: ніби як напад на Джері, але насправді це спосіб завдати болю Фенеллі. Бачте, вони й досі одружені, але шлюб нещасливий. Дуже нещасливий. Так, я це зрозумів, коли перечитав,— провадив Чард. Світло ламп на підвісній стелі, що відбивалося від його лисини, заколивалося, коли він закивав.— Оуен не писав Різника. Він ледве знає Фенеллу. Він не знав про ту давню історію.

— То що саме має символізувати закривавлений мішок і карли...

— Витягніть це з Джері,— сказав Чард.— Змусьте його розповісти вам. Чого я маю допомагати йому поширювати наклеп?

— Я тут думав,— мовив Страйк, слухняно полишаючи ту тему,— чому Майкл Фенкорт погодився приєднатися до «Ропер-Чарда», коли на вас працював Квайн, зважаючи на їхні дуже погані стосунки?

Коротка пауза.

— У нас не було юридичних зобов’язань публікувати наступну книжку Оуена,— сказав Чард.— Ми просто мали право першими подивитися її. І все.

— І ви гадаєте, Джері Вальдгрейв сказав Квайну, що його скоро викинуть геть, щоб потішити Фенкорта?

— Так,— відповів Чард, дивлячись на свої нігті.— Вважаю. Крім того, я образив Оуена, коли ми востаннє бачилися, тож новини про відмову від нього, понад сумнів, змили останні крихти вірності, яку він колись міг відчувати до мене, бо я взяв його тоді, коли всі інші видавці Британії його відштовхнули...

— Чим ви його образили?

— О, це сталося, коли він востаннє заходив до офісу. Привів із собою доньку.

— Орландо?

— Названу, як він мені пояснив, на честь героїні однойменного роману Вірджинії Вулф.— Чард завагався, знову поглядаючи то на Страйка, то на свої нігті.— Вона... не зовсім нормальна, його донька.

— Правда? — спитав Страйк.— І що з нею?

— Розумова неповноцінність,— пробурмотів Чард.— Я був у художньому відділі, коли вони прийшли. Оуен сказав, що показує їй все — він не повинен був цього робити, але Оуен почувався як удома... він вважав, що на все має право, дуже високо підносив себе... Його донька схопила ескіз обкладинки — брудними руками! — і я схопив її за зап’ясток, поки не зіпсувала...— Чард показав, як перехоплює чужу руку; від згадки про це на його обличчі проступила відраза.— Я це зробив, знаєте, інстинктивно, щоб захистити ескіз, але її це дуже засмутило. Була сцена. Дуже незручна, неприємна,— пробурмотів Чард, який ніби заново страждав, переживаючи це.— У дівчини почалася мало не істерика. Оуен розлютився. Понад сумнів, то і був мій злочин. Це — і те, що я повернув до «Ропер-Чарда» Майкла Фенкорта.

— Хто,— спитав Страйк,— на вашу думку, має найбільше підстав ображатися на своє зображення в «Бомбіксі Морі»?

— Направду — не знаю,— сказав Чард. Після короткої паузи додав: — Ну, я сумніваюся, що Елізабет Тассел було приємно з’явитися в образі паразита після того, як вона стільки років наглядала за Оуеном на вечірках і не давала йому робити з себе п’яне посміховисько, але боюся,— холодно мовив Чард,— що не співчуваю Елізабет. Вона дозволила тій книжці побачити світ, не прочитавши її. Злочинна недбалість.

— Ви зв’язувалися з Фенкортом після того, як прочитали рукопис? — спитав Страйк.

— Він мусив знати, що накоїв Квайн,— відповів Чард.— Краще було, щоб він це почув від мене. Він щойно повернувся додому після того, як отримав Превостівську премію в Парижі. Дзвонив я йому