Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

— Гей, ти куди зібралася? — обурився Едвард, коли перша хвиля пристрасті розтанула, і Грейс спробувала обережно вибратися з його обіймів.

— За одягом, — вона залишила спробу розтиснути кільце його рук на своїй талії.

— Якось пізно соромитись, не знаходиш? — він грайливо провів пальцем по її стегну і не без подиву відзначив яскравий рум'янець збентеження на її щоках.

— Едварде Лодлі, — вона рішуче вперлася своїми вузькими долонями в його широкі груди, — відчуваю, тему виховання ми обговоримо ще не раз. Але в цьому випадку я звертаюся до твого здорового глузду: на підлозі холодно!

Він зітхнув, мовчки визнаючи її правоту. Підвівся на ноги, потягся, як ситий задоволений кіт, а потім раптово підхопив Грейс на руки. Вона пискнула від несподіванки і притулилася до нього міцно-міцно.

— Якщо холодно на підлозі, можемо продовжити на дивані.

Шовк волосся торкнувся м'якої оббивки, в очах Грейс спалахнув пустотливий вогник. Вона й не подумала обуритися, навпаки, торкнулася його грудей, розсипаючи ледь помітні іскорки магії. Ед хмикнув і притяг її до себе, але тут з вулиці долинув тривожний шум.

— Стій, — Грейс насторожено завмерла, прислухаючись до звуків. Зовсім поряд з будинком на повному ходу по бруківці простукав екіпаж. Хтось обурено побажав візнику зняти з голови нічний горщик, у відповідь долинуло не менш приємне «пішов ти!», потім все стихло.

Грейс та Едвард перезирнулися.

— Гаразд, — маркіз Дрейтвінд з явним розчаруванням окинув картину, що відкрилася його погляду, і піднявся. — Можливо, ти маєш рацію, варто привести себе до ладу. Аж раптом доведеться тікати від варти, так хоча б не голяка. Те ще задоволення.

— А що? Є досвід? — Ед відволікся від процесу сортування звалених у купу речей і з подивом озирнувся на дівчину, що завмерла на дивані й навіть не намагалася приховати зацікавленості.

— Ні, але хай і надалі відповідь на подібні запитання буде негативною.

Вона швидко натягла білі панчохи, накинула нижню сорочку і тепер з сумнівом розглядала корсет.

— До дідька, — громіздка конструкція була рішуче відправлена назад у куток.

— Думаєш, йому знадобиться?

— Кому?

— Дідьку.

Грейс здивовано кліпнула очима, потім тихенько засміялася.

— Тільки якщо на темні шабаші нині пускають у протокольному одязі. У всіх інших випадках я б не радила: дуже незручно бігати й диханню заважає. Жаль, що у вашому світі їх все ще носять. І взагалі, я не відмовилася б від звичайних штанів.

Ед уже встиг майже повністю одягнутися і тепер застібав на грудях гудзики сорочки, відверто милуючись процесом одягання Грейс.

— Пробач, але мої не підійдуть, а жіночого гардеробу тут ніколи не було.

— Здогадуюсь, — засмутилася вона. — Сама не була готова до такого повороту. Знала б заздалегідь, хоч би «тривожну» валізку зібрала. О-о-ох, що тепер буде? — на неї нахлинуло усвідомлення того, що сталося.

— Думаю, зараз саме час сказати «а я ж попереджав», але, мабуть, я втримаюся, — зауважив Ед, підходячи ближче і обіймаючи її за плечі. — У будь-якому разі перший раунд за нами. Доведеться, звичайно, посидіти пару тижнів непомітніше трактирних тарганів, потім спробуємо втекти з міста. Але все не так погано, як тобі здається. На відміну від деяких, я завжди планую шляхи відступу заздалегідь.

— Угу... І навіщо ти тільки зі мною зв'язався? Міг би вже під'їжджати до кордону.

— Я ж попереджав, що цікавість — моя найсильніша вада, — він знизав плечима. — Не хотів пропустити мить твого шаленого тріумфу: коли ще побачиш, як псують артефакт, який працював століттями?

— Та не псувала я Коло Передбачень! — від обурення вона різко розправила плечі, в очах затанцювали бесінята. — Я намагалася його виправити! Ми з Ві все скасували, вирішили не втручатися в ритуал через те, що… Боже мій, ти ж нічого не знаєш!

Грейс раптом вчепилася собі в волосся обома руками і схопилася на ноги.

— Ох, демони котячі… — приголомшено прошепотіла вона. — Едвард Лодлі! Ти ж, здається, справді нічого не знаєш!

— Чого саме?

Вона обхопила себе руками, наче в кімнаті різко похололо. Підібгала губи, сумніваючись, чи варто говорити далі, але після хвилинного вагання все ж таки зважилася:

— Всі ці заручини і ритуал — це пастка.

— Щоб упіймати мага часу, так, — кивнув він спокійно. — Це очевидно.

— І що маг часу може бути сином короля і претендентом на корону Ареона, теж очевидно?

— О.

Едвард зміряв її підозрілим поглядом і мовчки вийшов із кімнати. У сусідньому приміщенні щось стукнуло, пролунав плескіт. Чоловік повернувся до кімнати з повним кухлем води і сунув його до рук Грейс.

— Ти не в собі. Це нормально і зрозуміло, не щодня на голову дах падає, але май на увазі: я не цілитель, тим більше не менталіст, доведеться приходити до норми самостійно. Випий, подихай глибоко, раз-два, раз-два. Має допомогти.

— Я взагалі-то серйозно, — уперто повторила Грейс, бездумно стискаючи кухоль. — Ед, вибач, що лізу в твоє особисте та потаємне, але ж я правильно розумію, що ти гадки не маєш, хто твій батько? Не просто не хочеш говорити, а справді не знаєш?

— І що з того? — Він склав руки на грудях, погляд його поважчав.

— Ті документи, що ти вкрав з архіву, я ж читала їх, — вона говорила квапливо, переказуючи відомості Вів'єн. — Ти хоч розумієш, що все це означає? Якщо Кредігус твій батько, то в тебе може з'явитися справжня сім'я. Точніше… — вона в розпачі підвела брови, — могла б з'явитися. Якби ніхто не дізнався про магію часу, якби я попередила тебе раніше, якби ти не скористався хронометром на очах стількох свідків.

Вона залпом випила до дна всю воду і впала на диван, ховаючи обличчя в подушку.

— Вибач, я все зіпсувала, — сказала глухо. — Треба було знайти тебе, розповісти, тоді все могло б скластися зовсім інакше, — майже простогнала вона. — Твій батько…

— Мій батько, — перебив він несподівано зло, — негідник і мерзотник, Грейс, навіть якщо король. Особливо якщо король. Мій батько покинув жінку та ненароджену дитину. Не захистив, не дав свого імені, не забезпечив її чи моє майбутнє. Не вберіг Елейн, не бачив мого дитинства, не підтримав у юності, не простяг руку навіть коли я став дорослим. Та до демонів! Я навіть не впевнений, що він знав про моє існування. Єдина людина, кого я можу назвати сім'єю, — це старий Арчібальд Лодлі, та спочиває він у спокої. Все, що я маю, дав мені він. Так, це не багато, проте ділився він від щирого серця, безумовно і не скуплячись, наплювавши на зіпсовану репутацію і шепітки за спиною.