Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

публічних будинків, це було неможливо. Якщо йому подобалося бити, він мав десь виплескувати свою

енергію. Я почав нюхати і шукати.

– І ти щось знайшов?

– Так, але я не впевнений, наразі це вільний слід, тому кажу, що ти можеш щось виявити для мене.

– Що саме?

– Я пішов за першим слідом, який мені підказала інтуїція. Оскільки мені подобаються повії, я

пошукав інформацію про якісь випадки серед представниць цієї благородної, але дуже нешанобливої

професії. Особливо ті, які найбільш наражені.

– Плечеві.

- Вірно. За останні два роки серед придорожніх дочок Коринфу ми маємо чотирьох загиблих дівчат і

двох зниклих безвісти. Цих чотирьох дуже жорстоко побили, мій друже. дуже.

– Ти підозрюєш, що це міг бути Пьотр Дембіцький?

– Так. І тут я бачу твою роль як людини, яка має доступ до всіх баз даних і сам з фірми.

– Розумію.

– Я вишлю тобі все, що вдалося отримати. Попрацюй над цим.

– Гаразд.

– Ну, мабуть, у нас усе розібрано. Косма?

– Я слухаю.

– Цей мудак втік з відпустки у ксендза-благодійника. Можливо, він отримав якісь гроші від свого

покровителя і налагоджує своє життя по-новому. Однак, йому дуже сподобалося бити жінок, і він не

зупиниться, особливо, якщо ще й вбиває. Я займався багатьма справами про серійних вбивць, ці типи ніколи

не зупиняються, якщо їх не схоплять, або якщо вони не потраплять до в’язниці.

– Знаю. Я його знайду.

– Я тобі вірю. У своєму житті я зустрічав багато поліцейських. Всім бракувало сну, тож лягай спати.

Попереду у тебе багато роботи.

– Пока.

Вони поклали трубку. Косма сів на ліжко й глибоко зітхнув. Чи був дядько Мар’ян причетний до

всього цього? Людина, яка все життя йому допомагала, про всіх піклувалася, а його єдиною провиною проти

церковного закону — були коханка та двоє дітей?

Косма підійшов до дверей і висунув голову в коридор. Якусь мить він прислухався, чи не розбудила

його розмова Валясякову. У хаті панувала тиша, господиня, мабуть, спала.

Він повернувся до ліжка, поклав телефон на підвіконня і ліг. З понеділка багато що змінилося. Свої

обличчя показали наступні гравці. Йому все ще заважав чоловік, якого він двічі зустрів біля стіни цвинтаря.

Косма подивився на годинник. Була перша година ночі.

Він написав Майї есемес і запитав, чи вона спить. Відповідь прийшла майже відразу.

Майя: Ні. Хочеш розважитися?

Він подзвонив їй. Дівчина відразу ж відповіла.

79

– Свинтусик! – привіталася вона з ним.

– Може й так. Але в мене є незвичайне прохання.

– Ти диви, свинтусик з задумками.

– Ні, це не те. Чи не могла б ти під'їхати вранці з фотоапаратом і хорошим телеоб'єктивом? Потрібно

зробити одне фото.

– Аж так погано, що тобі потрібен телеоб’єктив?

– Майя. Будь ласка, я знаю, що вже пізно, але це важливо. Нам потрібно вранці організувати

невелику засідку.

Дівчина погодилася.

А потім вони трохи побалакали по телефону, але в межах пристойності, поки що порушених лише

кількома поцілунками, підігрітими пляшкою вина, відносно якої вона безсоромно зізналася, що випила

перед сном.

ДЕНЬ П'ЯТИЙ

Для Косми це був бридкий ранок, коротка ніч, наповнена рваними снами, в яких відлунювалися

останні події і не давали йому відпочити. Його розбудила ранкова метушня на кухні, така гучна, що, мабуть, її спровокувала сама господиня, щоб розбудити єдиного гостя. Можливо, вона мстила йому за гучні нічні

розмови, він розбудив її від глибокого сну і тепер вона божеволіє? Найстрашніше в літніх людях те, що всі

вони зазвичай виглядають благородними і добродушними, але вони також борються з власними демонами

і межами роздратування. Тихіші, спокійніші, менш войовничі, тому що вони вже знають, що не можуть

змінити світ, але вони все одно такі ж люди, як і інші – повні недоліків, типових для виду: мстивих, презирливих, ревнивих.

Хлопець підвівся, поплентався до ванної й стрибнув у душ, холодна вода відправила залишки сну у

вічне вигнання. Він спустився вниз, мабуть, у господині знову був поганий настрій, бо вона ходила кухнею, створюючи стільки ж галасу, просто поставивши кухоль на прилавок, як суддя, що припечатує молотком

вирок. Ну, він відчув, що є винуватим.

– Млинці будуть. – старенька поставила на плиту сковорідку і поклала туди ложку масла. Вона

зліпила два млинці, наповнила їх сиром і кинула в гарячий жир.

– Доброго ранку, – сказав Косма, намагаючись вкласти в голос якомога більше позитивної енергії.

Валясякова не відповіла. Він сів за стіл і побачив сокиру, притулену до стіни коридору. Ну так, це

село, мабуть, халупа з центральним опаленням, зі старосвітською пічкою в підвалі. Рубати дрова було одним

із небагатьох чоловічих умінь, які передав йому дід. Нарешті він чимось стане в нагоді.

– Пані вже дрова на зиму рубає? – запитав він, підсолоджуючи каву й показуючи на сокиру.

Хазяйка завмерла, повернула голову таким дивним, відомим із фільмів