Читати книгу - "Olya_#1"

виражену «скайтеківську зовнішність», що Макс аж про себе всміхнувся. Звичайно, далеко не всі керівники Skytek були індусами, проте серед бізнесменів досі мав неабияку популярність жартівливий вираз «скайтеківська пика» або навіть «скайтеківська раса» — так уже склалось історично. Це Макса й розсмішило — він-бо знав, що ні сама дівчинка, ні її тато чи мама в не такому вже давньому минулому не мали до Skytek ніякого відношення…

— Малечка!.. — зворушливо вивела Оля і хутко приземлила мобіль.

Дівчинка, зосереджено нахмурившись, вдивлялась у його матовий панорамний дисплей. Оля ж підняла дверцята і, не діждавшись навіть, поки вони піднімуться, вискочила з салону.

Смаглява дівчинка підстрибнула і пронизливо заверещала. Оля підбігла до неї і підкинула вгору, вхопила і міцно обняла. Дівчинка також обіймала Олю за шию, повисши на її плечах.

— Прилетіла! Прилетіла!.. — вигукувала вона.

— Моя ти малечка!.. — одгукувалась Оля.

— Прилетіла!

Затим вона врешті поставила дівчинку на ноги і вельми строго зиркнула.

— Так, а… чого ти тут вештаєшся? — спитала.

— Тебе чекаю, — простодушно знизала плечима дівчинка, перекидаючи з руки в руку свій бол.

— Відколи?

- Із ранку.

— Що?? І мама тебе саму відпустила?

— Не саму! — пирхнула дівчинка і потрусила перед Олею болом. — Ось. Він за мною шпигує!

І вона раптом із силою жбурнула болом об плиту стоянки. Той, не долетівши до плити якийсь міліметр, злетів високо вгору і відти осипав Олю і дівчинку ядучим голографічним зорепадом…

Оля вловила бол і вгляділась у його м’яку пухирчасту поверхню.

— Тобі його мама дала? — спитала всміхнувшись.

— Угу, — примхливо надувшись, пробурчала дівчинка.

Оля єхидно підморгнула дівчинці і неголосно шепнула:

— Стовідсотково шпигує.

— Я зараз когось одпатякаю… — раптом озвався бол приємним, таким трошки гунявим жіночим голоском і замерехтів різнобарв’ям. — Ану, негайно всі в дім!

— Vot ehto novosti! — ошелешено вигукнула малеча.

— В дім, в дім! — повторив бол. — Зараз будемо обідати.

— Ми не голодні, мам… — всміхаючись вивела Оля.

— Негайно! — гримнув бол, а потім зітхнув і якось так ніжно, трепетно протягнув. — Олюня…

— Ми зараз, мамо, — слухняно озвалась Оля.

Бол згас, і вона потрусила ним, повернувшись до Макса, що вже також вигрібся з тачки і стояв тепер коло них.

— Гібрид іграшкового проектора і шпигунського дрона, прикинь? — проговорила вона до хлопчини. — Мама… — розвела руками.

Він крутнув здивовано головою.

— Так… — Оля присіла перед дівчинкою. — Махду, це Макс, мій…

— Наречений, — обірвало її дівча і примхливо оглянуло Макса, прицмокнуло. — Нічого так.

— Вуха намну, — оскалилась Оля.

— Vot ehto novosti… — понурившись, пролопотіло дівча.

Okinawa Talk (c)

CHATS: 1

CONTACTS: 2

Olya:

— Знає всього пару фраз російською і тулить їх, куди треба й не треба /smile/

(14:15:12)

Max:

/smile/

(14:15:12)

Mahdu:

— Про що ви там шепчетесь?!

(14:15:13)

— Так… — усміхнулась Оля. — Чекай…

Вона виставила в бік руку, і з «доджа» вилетіло два гравіскейта — чорний завис віддалік, а отой із візерунками підлетів до Махду.

— Гостинець, — мовила Оля.

Махду зиркнула на скейт і розгублено всміхнулась.

— У тебе вже є такий? — скоріше сказала, ніж спитала Оля.

Дівчинка знизала плечима.

— Що, не один??

Дівчинка знов знизала, а тоді раптом високо підстрибнула і повісилась у Олі на шиї — чмокнула її в щічку.

— Прилетіла-а!.. — радісно вигукнула.

Оля поцілувала її в чоло і опустила на землю, тоді раптом крутнулась на одній нозі, оддала дівчинці бол і побігла до тачки. Назад вернулась, тягнучи на плечах величезний мішок з арахісом.

— Тоді ось іще варіант… — мовила.

Скинула мішок на скейт.

— Клас! — вигукнула Махду, тицьнувши пальчиком у чудернацьку емблему.

— От і я кажу, — підморгнув їй Макс.

Дівчинка всміхнулась і проворно заводила очима перед собою.

— Засейвлю собі…

— Та чи ви змовилися?! — сердито пирхнула Оля, а Макс зайшовся сміхом.

Дівчинка ж проворно зістрибнула на кольоровий скейт і взяла Макса й Олю за руки — так вони й попрямували до ліфтів. Чорний скейт посунув за ними, слухняно везучи громіздкий мішок з арахісом…

21.

Апартаменти Оля дійсно мала цілком собі достойні — навіть на Максів примхливий смак. Нічого такого вже нереального, але ось тобі досить простора гостьова зала з панорамними вікнами на мегаполіс, дві спальні кімнати зі скайтеківськими резервуарами, автономна виробнича лінія… а найбільший шик — власний маленький сад у глибині помешкання. Гущі декоративних люмінесцентних вавилонських верб, кущі якихось світло-салатових павукоподібних квітів у різнобарвному листі (клятий Skytek зі своїм мерчем), альтанійські вітряні глиці, патлата й шурхітлива сум-трава під ногами… все те багатство ладували метушливі садові колібрі й різнобарвні бджілки, а по кутках тулились і кілька плодових рослин — Макс помітив осипаний плодами цитрус та різнобарвне плетиво виноградних лоз, із котрих китицями звисали достиглі соковиті світло-салатові грона (клятий Skytek!), а по отих лозах ще й прудко снували, збираючи ягоди, вертливі садові дрони у вигляді маленьких чорно-салатових павучків (клятий-клятий Skytek!!).

Ті виноградні лози аж досягали затіненого коридору і плелись по одній стіні передпокою. На протилежній же напівпрозорій його стіні вже зовсім безо всякого сорому палахкотів офіційний логотип Skytek Corporation — салатовий павучок у барвистому плетиві нейронних ланцюгів…

Тут у передпокої Макс і познайомився з Олиною ріднею. Спочатку обіймалися з Олиною мамою — це була струнка, висока й худорлява