Читати книгу - "Гра янгола"

– Он як? Я знала, що ви не довіряєте йому. Побачила це на вашому обличчі з першого дня.

Я спробував віднайти бодай трохи гідності, але виявився спроможним лише на сарказм:

– Ти додала до своїх талантів ще й уміння читати вирази на обличчях?

– Щоб прочитати вираз на вашому, не треба особливого таланту, – відрубала Ізабелла. – Він очевидний, як казка про Хлопчика-Мізинчика.

– І що ще ти прочитала на моєму обличчі, шановна піфіє?

– Що ви чогось боїтеся.

Я неохоче засміявся.

– Не соромтеся свого страху. Страх – ознака того, що людина зберегла здоровий глузд. Лише круглі дýрні нічого не бояться. Я прочитала це в одній книжці.

– У підручнику боягузтва?

– Ви не захочете визнати нічого такого, що загрожує вашому відчуттю своєї чоловічості. Я знаю, ви, чоловіки, вважаєте, що чим більшою є ваша впертість, тим сильнішим є почуття вашої гідності.

– Про це ти теж прочитала в тій книжці?

– Ні, до цього я додумалася сама.

Я опустив руки перед неуникною очевидністю.

– Ну, гаразд. Я визнаю, що відчуваю певну тривогу.

– Не прикидайтеся. Ви помираєте від страху. Зізнайтеся щиро.

– Не варто перебільшувати. Я справді маю деякі сумніви щодо мого видавця, але досвід, який я вже маю у своїй професії, мені підказує, що в поведінці Кореллі немає нічого незрозумілого. Наскільки мені відомо, Кореллі – бездоганний кабальєро, і наші професійні взаємини будуть плідними й вигідними для обох сторін.

– Тому ви й стаєте блідий як смерть щоразу, коли десь натрапляєте на його ім’я або фотографію?

Я зітхнув, неспроможний сперечатися з нею далі.

– Що ти хочеш почути від мене, Ізабелло?

– Що ви більше не буде працювати на нього.

– Я не можу цього зробити.

– Чому? Ви не можете повернути йому гроші й послати його під три чорти?

– Це не так просто.

– Чому не так просто? Ви в чомусь заплуталися?

– Боюся, що так.

– І в чому саме?

– Ось це я й намагаюся тепер з’ясувати. У всякому разі, лише я причетний до цієї історії, і лише мені її розгадувати. Ти не маєш до неї ніякого стосунку, і тобі нема чого турбуватися.

Ізабелла подивилася на мене, на мить заспокоєна, але не переконана.

– Ви не людина, а катастрофа в образі людини, ви розумієте?

– Намагаюся звикнути до цієї думки.

– Якщо хочете, щоб я залишилася, правила в цьому домі мають змінитися.

– Я тебе слухаю.

– Деспотизму віднині тут немає місця. Відсьогодні в цьому домі пануватиме демократія.

– Свобода, рівність і братерство.

– Як буде з братерством, не знаю. Але щоб я не чула жодних категоричних наказів і не бачила більше номерів у стилі містера Рочестера.

– Слухаюсь і підкоряюся, міс Джейн Ейр.

– І не плекайте ілюзій, бо я не вийшла б за вас заміж, навіть якби ви осліпли[31].

Я подав їй руку, щоб скріпити наш договір. Вона якось нерішуче її потиснула, а тоді раптом обняла мене. Я дозволив собі на мить забутися в її обіймах і притулився обличчям до її волосся.

Її доторк приніс мені мир і спокій, світло життя від сімнадцятирічної дівчини, чиї обійми мені хотілося уявити собі тими обіймами, для яких ніколи не знайшла часу моя мати.

– Друзі? – прошепотів я.

– Доти, доки нас не розлучить смерть.

22

Нові правила співжиття в королівстві Ізабелли стали чинними о дев’ятій годині наступного дня, коли моя помічниця власною особою з’явилася на кухні й без зайвих церемоній детально розповіла мені, як ми віднині житимемо.

– Я подумала про те, що вам треба запровадити певний розпорядок дня. Без порядку та системи ніде´ ані праця, ні робота не піде´.

– Де ти знайшла цей вираз?

– В одній із ваших книжок. Не піде´. Звучить гарно.

– Авжеж, та ще й із римою.

– Не збивайте мене з теми.

Протягом дня ми обоє працюватимемо над своїми рукописами. Ми разом вечерятимемо, а потім вона показуватиме мені сторінки, які напише вдень, і ми їх обговорюватимемо. Я пообіцяв бути щирим і давати їй корисні поради, а не базікати тільки для того, щоб зробити їй приємність. Неділі в нас будуть вихідними днями, і я водитиму її в кіно, театр або на прогулянку. Вона допомагатиме мені шукати необхідні матеріали в бібліотеках та архівах і дбатиме про те, щоб наші припаси провізії були розмаїтими, використовуючи свій зв’язок із батьківською крамницею. Я готуватиму сніданок, а вона – вечерю. Обід готуватиме той, хто в цей час буде вільним. Ми розділимо обов’язки з прибирання в домі, і я муситиму взяти до відома незаперечний факт, що в домі треба прибирати регулярно. Я за жодних обставин не намагатимуся знайти для неї нареченого, а вона утримуватиметься від розпитувань про те, які причини спонукають мене працювати на свого хазяїна, та висловлюватиме свої думки з цього приводу лише тоді, коли я її про це запитаю. Усі інші проблеми ми розв’язуватимемо мірою того, як вони виникатимуть.

Я підняв свою філіжанку з кавою, і ми проголосили тост за мою повну поразку й капітуляцію без жодних умов.

Через два-три дні я вже цілком пристосувався до мирного й спокійного життя в ролі васала. Ізабелла прокидалася повільно й довго, і, коли вона виходила зі своєї спальні з напівзаплющеними очима, човгаючи в моїх пантофлях, кожної з яких їй би вистачило на дві ноги, я вже встигав приготувати сніданок, зварити каву й принести ранкову газету, яка щодня була іншою.

Строгий розпорядок дня – це система ключів до натхнення. Не минуло й сорока восьми годин від початку запровадження нового режиму, як я відкрив, що повертаюся до дисципліни моїх найпродуктивніших років. Години, протягом яких я сидів, зачинившись у кабінеті, швидко кристалізувалися в сторінки й сторінки, на яких я не без певної тривоги став помічати, що моя робота виходить на той рівень досконалості, коли вона перестає бути думкою й перетворюється на реальність.

Текст витікав із-під мого пера, блискучий і наелектризований. Він уже не читався як легенда, як міфологічна сага про чудеса та випробування, населена персонажами та наповнена сценами, що виникали навколо пророцтва, яке подавало надію для людського роду. Розповідь готувала дорогу для приходу спасителя-воїна, який мав урятувати народ від страждань і кривд, щоб повернути йому славу й гордість, що їх забрали в нього лукаві вороги, які завжди й вічно змовлялися проти народу, хоч би яким він був. Мій механізм був бездоганний і годився для будь-якої віри, будь-якої раси чи племені. Прапори, боги та проповіді входили до колоди, що складалася з тих самих карт. З огляду на природу своєї