Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

Від'їхавши на пристойну відстань від розважального закладу Лоренцо, він випустив Варю з багажника, і як тільки вона зайняла місце поруч, шини BMW завищали, і автівка помчала по пустельних нічних вулицях. Дмитро зосереджено мовчав, вчепившись в кермо обома руками, спрямувавши погляд на нічну дорогу. Часом здавалося, що він втратить контроль над автомобілем через занадто велику швидкість. Але навіть перспектива розбитися не здавалася Варі такою вже й жахливою після всього того, що довелося пережити. Вона, також не зронивши ані слова, не могла відірвати погляд від його похмурого зосередженого обличчя.

Варя не уявляла, скільки часу вони були в дорозі. Коли машина зупинилася, вона, наче прокинувшись, озирнулася і побачила, що вони в аеропорту Венеції. Дмитро вийшов, обійшов автомобіль спереду і відкрив її дверцята.

- Ти зараз найближчим рейсом летиш до Києва, - рішуче заявив він. - Там тебе зустріне Павло, який буде тебе охороняти, поки тут все не закінчиться.

- Я нікуди не полечу! - заперечила дівчина, міцно чіпляючись за своє сидіння. - Я не зможу просто відсиджуватися в той час, як ти будеш ризикувати своїм життям. Я в усьому винна і тому ...

Але він не дозволив договорити:

- Як ти не зрозумієш, я не можу допустити, щоб ти постраждала. Тепер це моя справа і департаменту консульської служби, куди я звернувся. Я не дозволю тобі ризикувати собою. Взагалі, про що ти думала, коли зважилася діяти самотужки?! І що було б, якби не випадковість, яка допомогла вирвати тебе з їх лап. Адже я навіть не уявляв, що таке може статися.

- А як ти мене знайшов? - зважилася запитати Варя в надії, що зможе його відволікти від наміру відправити її звідси.

- Мені вдалося знайти Аліссандро, який вже дізнався багато чого про Лоренцо. І коли ми стежили за одним з його закладів, то я випадково побачив тебе на задньому сидінні проїжджаючої машини. Було вирішено діяти негайно. Аліссандро, як заможній людині довелося зображати завсідника подібних закладів, а мені дісталася роль шофера. Мені пощастило: мене пропустили на територію і запропонували випити кави в службовому приміщенні в очікуванні господаря. І саме туди привели тебе.

Він подивився на Варю, яка мовчки опустила голову і смикала поділ безглуздої сукні, в яку її нарядили і різко додав:

- А якби я не помітив тебе в тій машині або не пішов пити каву? Що тоді було б? Я кажу ще раз: я не допущу, щоб з тобою щось трапилося. Так що будеш робити те, що я говорю!

Дмитро міцно схопив її за руку і потягнув з автівки. Вона спробувала вирватися, але він нахилився і підхопив її на руки. І хоча навколо снувало безліч людей, Варя в розпачі зрозуміла, що він збирається нести її на очах у всіх в аеропорт і вона ніяк не зможе цьому протистояти. Вона не змогла стримати сльози безсилля, і відчайдушно схлипнувши, вимовила:

- На моїй совісті вже є одна смерть і загублене життя подруги, доля Ліз під загрозою, ти будеш ризикувати собою. Зрозумій, я не зможу з цим жити, спокійно відсиджуючись.

Голос Варі перервався, а він, зрозумівши, що її знову накрила істерика, акуратно поставив її на землю і, подивившись на її залите сльозами обличчя, він раптом провів долонею по її щоці. В його погляді було стільки ніжності, що її серце пропустило удар.

-  Добре. Ти залишишся тільки за однієї умови - ніякої самодіяльності та ризику. Пообіцяй, що будеш мене слухатися, - сказав він, притискаючи її до себе.

І Варі, сп'янілій від його близькості і ховаючій свій палаючий погляд на його грудях, залишилося лише згідливо кивнути, щоб голос ненароком не видав почуття, які її переповнювали.