Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Джек припаркувався, перевірив фургон — двері було відчинено. Інструменти, телефонні довідники, альбоми Спейда Кулі — ніяких підозрілих пакунків у коричневому папері. Ламар подивився у його бік; Джек продемонстрував йому поліцейський жетон.
Гінтон зісковзнув униз; зростом під два метри, світловолосий, м’язистий.
— Ви з Відділу дострокового звільнення?
— Поліція Лос-Анджелеса.
— Отже, ви не від інспектора?
— Ні, я прийшов запропонувати тобі співпрацювати й уникнути повернення до в’язниці
— Що ви…
— Твій інспектор не дуже задоволений місцем, де ти працюєш, Ламаре. На його думку, ти міг вдаватися тут до незаконного прослуховування.
Гінтон розім’яв м’язи: шию, руки, груди.
— «Флер-де-Ліс», — сказав Джек.— «Будь-яке ваше бажання». Якщо не хочеш проблем, то все розповіси. Якщо не заговориш — можеш збирати манатки до Чіно.
— Ви влізли в мою машину, — відповів Ламар, знову потягнувшись.
— Та ти просто Ейнштейн. Ну що, вистачить тобі клепки усе розповісти?
Гінтон смикнувся; Джек поклав долоню на руків’я револьвера.
— «Флер-де-Ліс». Хто власник, як все влаштовано, що ти продаєш? Про Дітерлінґа й Валберна не забудь розповісти. Усе розповіси — і я за п’ять хвилин назавжди зникну із твого життя.
Гінтон замислився: під футболкою зарухалися гори м’язів. Джек витягнув порножурнал і показав йому розгортку із оргією.
— Участь у розповсюдженні порнографічних матеріалів, а також збереження та продаж наркотичних речовин. У мене є на тебе достатньо, аби ти повернувся у Чіно рокі на двадцять. А ну, розколюйся: ти цю хрінь возив до «Флер-де-Ліс»?
— Т-т-так, — кивнув Гінтон.
— Розумничку. Йдемо далі: хто їх робить?
— Н-н-не знаю. Правда, чесно, н-н-не знаю.
— Хто позує для цих журналів?
— Н-н-не знаю, я лише д-д-доправляв.
— Що цікавого розповіси про Біллі Дітерлінґа та Тіммі Валберна?
— П-п-просто к-к-клієнти. Педики, ну, знаєте… Вони люблять всю цю блакитну муть.
— Ти справжній молодець! А тепер — справді важливе питання: хто…
— Офіцере, будь ласка, не треба.
Джек дістав револьвер і звів курок.
— Хочеш наступним потягом вирушити в Чіно?
— Н-н-ні.
— Тоді відповідай.
Гінтон розвернувся і схопився за стовп.
— П-п-пірс Петчетт. Він має якийсь бізнес. Ніби легальний.
— Опис зовнішності, номер телефона, адреса.
— Ну, йому, мабуть, трохи за п’ятдесят. Живе, здається, десь у Б-б-брентвуді, а номера його я не знаю — він платить мені поштовими переказами.
— Давай ще щось про Петчетта. Не гальмуй.
— В-в-він шукає дівчат, які косять під кінозірок. Він багатий. Я бачив його лише одного разу.
— Хто вас познайомив?
— Чувак на ім’я Честер, ми тусувалися разом на Маскл-Біч.
— А яке в Честера прізвище?
— Я не знаю.
Гінтон занервувався, і Джек зрозумів, що зараз він зможе викласти усе, що треба.
— Що іще пхає Петчетт?
— К-к-купу х-х-хлопців та дівчат.
— А що пропонує «Флер-де-Ліс»?
— У-у-усе, що з-з-забажаєте.
— На чорта мені твоя реклама? Конкретику давай.
— Хлопці, дівчата, бухло, наркота, порножурнали, всяка садо-мазо фігня, — раптом більше розгнівано, аніж перелякано випалив Ламар.
— Но-но, спокійно. Хто ще працює в них кур’єрами?
— Я і Честер. Він працює вдень. Мені не…
— Де живе Честер?
— Я не знаю!
— Спокійно, кажу. Послугами «Флер-де-Ліс» користується багато чудових людей із копійчиною в кишені, чи не так?
— Так.
Платівки в машині.
—
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой», після закриття браузера.