Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

- Хотілося б побалакати, але я поспішаю. Ви чули про останню ідею використовувати наших іглів?

Чоловік раптом став дуже обережним.

- І?

- Мені потрібні твої активи з того боку.

- Гей...

- Серйозно. Мої не встигнуть. Твої всюди, як мурахи. Мені потрібні фотографії або відео.

- Чого саме?

- Уявні позиції.

- Ах, так.

- Так.

- На який час?

- Без поспіху. Двадцять хвилин буде достатньо.

Відповіддю був сміх, цього разу справжній сміх.

Малішевський попрощався і поклав телефон на стільницю. На російському телебаченні безперервно крутили промову Путіна про кривди Росії та проведення триденної спецоперації з наведення порядку в Україні. Після цього пішов десятихвилинний відеоролик, на якому російських бійців гаряче зустрічає вдячне українське населення, після чого ведучий знову знайомив глядачів з роздумами Володимира Володимировича, які ті виголошував з войовничою міною.

Полковник не мав ілюзій, що його давній товариш із розвідувальної школи, нині заступник начальника прикордонної застави, зможе допомогти йому за двадцять хвилин. Прикордонна охорона мала дуже хорошу агентуру в Калінінградській області, десятки торговців, "мурах"-контрабандистів і різного роду шулерів, які в обмін на те, щоб закривати очі на їхні інтереси, надавали інформацію на теми, які цікавили польську владу. Іноді серед них траплялися справжні перлини. Проте запит Малішевського вийшов далеко за рамки стандарту. Для цього потрібен був доступ до безпечних місць, час і величезна кількість удачі. Робота день-два, результат невідомий.

Але він мусив спробувати все. Може, йому пощастить.

Хоча він на це не дуже розраховував. Він роздумував про план Б.

***

- Вогонь! — заревів Захар.

Загриміла гармата. Важка граната пролетіла над піхотою, що наближалася, і полетіла далі, нешкідливо розірвавшись за кілометр від цілі. Матвійчук вилаявся в безсилому гніві.

Гелікоптер швидко наближався і знижувався. Піхоті хана. Якщо він, Захар із Собківки, негайно чогось не зробить, всі за мить помруть. Він все ще застряг у відкритому люку. Якщо ракета, випущена з вертольота, влучить, то ховатися всередині все одно не мало значення. Броня "Гвоздики" була надто тонка, щоб витримати силу вибуху.

- Водій! – крикнув він, відчуваючи, як під навушником підіймається волосся. Здавалося, вертоліт охопив весь горизонт. – Врубай задній. І відразу ж пиздуй, скільки буде сили. Я серйозно, йдеш на повній швидкості, розумієш?

- Так точно, – відповів Валерій. Його голова теж стирчала над відкритим люком. Прищавий юнак абсолютно ігнорував небезпеку.

Почувся скрегіт. Двигун з педаллю газу до полу заревів.

Захар дивився на вертоліт, що наближався, намагаючись вгадати момент, коли пілот випустить ракети. Сам він вважав такий спосіб захисту ідіотським, але нічого іншого придумати не міг. У нього не було навіть найжалюгідніших засобів ППО, не було кулемета.

- Зараз!

Гаубиця розрила гусеницями промерзлу землю й похитнулася назад.

Чотири довгі вогняні стилети вилетіли з контейнерів, підвішених під крилами вертоліту, і полетіли в бік позиції.

Захар пірнув вниз і зачинив за собою люк вежі.

Страшний гук шокував почуття, незважаючи на те, що навушники захищали голови екіпажу. Шістнадцятитонний корпус захитався. Запах гару наповнив салон. Швидко піднімалася температура.

Захар думав, що це кінець; вони заживо згорять в цій сталевій труні, без жодної надії на порятунок. Лише через довгу пекельну секунду він зрозумів, що ніде не бачить вогню, що машина все ще їде заднім ходом на повній швидкості з ревінням двигуна, а дим і жар — це просто наслідки вибуху ракети, що всмоктуються системою вентиляції.

І тут вони в щось вдарилися — Валерій їхав наосліп, без вказівки командира — гарматою страшно смикнуло, гусениці забуксували. "Гвоздика" нахилилася до лівої сторони, наче збиралась перекинутися; Захар навіть не підозрював, чи можливе перекидання. Осудливо завив двигун, гаубиця-старовинка таки боролася. Через деякий час одна з гусениць поновила тягу. Гармату рвонуло, і світ повернувся до нормального. Божевільна поїздка могла продовжуватися.

Захар знову почув гук, цього разу ще один, ще один вибух, скоріше один, ніж серія вибухів. Він притулив очі до перископа.

Мабуть один із захисників аеропорту прийшов на допомогу Захару, його хлопцям та решті взводу і вдало застосував ПЗРК. Російський Мі-24, перетворений на вогненну кулю, якраз добігав кінця свого життя. Уламки вдарилися об землю, паливо вибухнуло, а потім боєприпаси та ракети пішли до біса в жахливій серії феєрверків. Вогонь поширювався навколо широким колом.

- Стій! – наказав сержант, відчувши полегшення. Валерій натиснув на гальма. Гусениці вкопалися в землю майже до половини коліс. Двигун зупинився. Захар вдарився потилицею об обладунок, але не звернув на це уваги. Вони пережили напад, це все, що мало значення.

Поки що.

Піхота продовжувала наступати у збільшенні кількості, оскільки командир десанту зрозумів, що гаубиці представляють найбільшу загрозу, і послав ще кілька штурмових груп, щоб заглушити батареї. Кілька десятків десантників стрибками просувалися вперед, захищаючи один одного. Захар виглянув у люк, але куля, що влучила вдарила поруч, змусила його ще швидше пірнути назад. Снайпер. Проклятий снайпер.

- Доповісти про стан взводу, – булькнув у навушниках голос Кравченка.

- Гармата одна без втрат – прохрипів Захар. Лише тепер він усвідомив, як страшенно пересохло в нього в горлі.

- Друга гармата без втрат.

- Третя гармата… – Голос Зайцева долинув ніби з далекої планети. – Ми загрузли в багнюці.

Захар розреготався. Якщо в радіусі п'яти кілометрів є всього один ставок, можете бути впевнені, що Зайцев в ньому потоне. Якщо на ділянці тільки одна яма, Зайцев впаде в неї. Прямо зараз; ґрунт був твердий, температура вночі була нижче нуля, їздити можна було як по бетону, а Зайцев якось знайшов м’яке місце і вирішив його проїхати. З очевидними результатами.

Кравченко почав глузувати, але Захар уже не слухав. Російські десантники, яких було добре видно в перископ, наближалися. За мить гаубиця опиниться в зоні дії протитанкових гранатометів. Треба було максимально швидко рухатися, зайняти нову позицію і, можливо, звідти продовжити вогонь.

- Заводь, Валерій, і їдь, – сказав він.

Клацнув стартер, і нічого Двигун мовчав. Валерій спробував ще раз. Розпечений дизель мав би негайно завестися, але мовчав, як зачарований.

Куля дзенькнула по броні. Потім наступна. І ще одна.

Стартер безрезультатно крутив потужний двигун, кулі стукотіли об сталь, як зловісний дощ, ворог наближався. Захар повернув перископ. Інших гармат взводу він не бачив. Навіть Зайцев витягся з багнюки і поїхав.

Він почувався страшенно самотнім.

- Нуль один, це гармата один, – сказав він у мікрофон.

Як і двигун, радіо мовчало.

- Нуль один, це гармата один.

Затріщали навушники.

- Це нуль один, де ти, перша