Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

«Мені потрібен меч, — подумав Вершник. — Проте не цей».

Він знову загорнув меча в тканину й засунув його назад під ліжко. Потому Вершник узяв свіжу сорочку, вийшов з намету й попрямував до діжки з водою.

Після купання він рушив на зустріч із Насуадою до наметів цілителів, як та його й просила. Наздогнавши свого Вершника, Сапфіра струснула головою й мовила: «Мені надто тісно на землі. Я весь час натикаюся на намети, до того ж, варто мені піти з тобою, як довкола нас відразу ж збереться натовп, й ми дістанемось до Насуади не раніше як за годину. Тому я краще полечу».

Насуада чекала на нього біля трьох флагштоків, на яких майоріло шість яскравих прапорів. Після того як вони попрощалися, дівчина вже встигла перевдягнутися, і тепер на ній була легка літня сукня кольору вигорілої соломи. Своє густе-прегусте волосся Насуада заплела високо на голові в неймовірну кількість вузликів та шнурочків. Усю цю красу тримала одна-єдина біла стрічка.

Побачивши Ерагона, дівчина посміхнулась. Юнак усміхнувся їй у відповідь і прискорив кроки. Коли він підійшов ближче, його охорона змішалася з її охороною — Нічні Яструби трималися насторожено й обережно, тимчасом як ельфи були спокійні й байдужі.

Насуада взяла Ерагона за руку, і вони, тихо перемовляючись, попрямували через море наметів. Угорі над табором кружляла Сапфіра, чекаючи, доки вони дійдуть до пункту призначення, аби приземлитися якраз у потрібному місці. Під час цієї коротенької розмови Вершник і дівчина встигли обговорити лиш кілька важливих питань, і тим не менше, Ерагон був просто в захваті від того, яка в нього розумна й дотепна співрозмовниця. Дівчина розуміла його з півслова, а її слова були для Вершника ніби найсолодша на світі музика. Ніжний доторк їхніх рук став чимось значно більшим, ніж просто потиск рук сеньйори та її васала. Це було зовсім нове відчуття для Ерагона, адже, окрім тітоньки Маріан, яку Ерагон уже майже не пам'ятав, його все життя оточували самі тільки чоловіки, й він ніколи не мав нагоди потоваришувати з жінкою. Через брак досвіду юнак почувався не надто впевнено, а тому був трохи незграбним, утім Насуада, здавалося, не помічала цього. Коли вони нарешті зупинилися перед наметом, що увесь був залитий світлом свічок і аж гудів від численних нерозбірливих голосів, Насуада мовила:

— А зараз нам знову доведеться зануритись у нетрі державних справ, тож будь готовий.

По цих словах дівчина відкинула полог намету, й тієї ж миті до Ерагонових вух долинуло різноголосе: «Сюрприз!». Він і справді аж здригнувся від несподіванки. Посеред намету стояв величезний широкий стіл, заставлений всілякими наїдками, а за столом сиділи Роран, Катріна та ще близько двох десятків селян із Карвахола — Хорст із родиною, знахарка Анжела, Джоуд, його дружина Гелена та кілька людей, схожих на матросів, яких Ерагон не знав. На долівці, поруч зі столом, бавилось шестеро дітлахів. Але варто було Насуаді й Ерагонові ввійти до намету, як вони миттю покидали свої іграшки й прикипіли до них цікавими поглядами, кумедно пороззявлявши свої ротики, їхні оченята хаотично бігали — складалося таке враження, що вони не можуть вирішити, хто саме з цих двох дивних прибульців заслуговує на більшу увагу.

Ерагон був геть розгубився, але на допомогу йому миттю прийшла знахарка Анжела.

— Агов! І чого ви отам стовбичите? — дзвінко мовила вона, піднявши свого келиха. — Хутчіш заходьте й сідайте. Я страшенно голодна!

Усі голосно зареготали, а Насуада повела спантеличеного Ерагона до двох порожніх стільців, що стояли біля Рорана. Вершник ґречно допоміг дівчині сісти за стіл, а потім, здавалося, ще й досі не вірячи власним очам, спитав:

— Це ти все влаштувала?

— Роран підказав мені, кого б ти хотів бачити за цим столом, але взагалі, ідея справді моя.

— Дякую, — сказав Ерагон, зашарівшись. — Красно тобі дякую.

У дальньому лівому кутку намету юнак побачив Елву, що сиділа схрестивши ніжки й тримаючи тарілку на колінах. Решта дітей не хотіли з нею гратися, й складалося таке враження, ніби між ними ніколи не може бути чогось спільного. Та й ніхто з дорослих, окрім Анжели, не почувався спокійно в її присутності. Мале дівча з вузенькими плечима зиркнуло на Ерагона своїми неймовірними фіолетовими оченятами й сказало:

— Вітаю тебе, Убивце Тіні.

— Я також вітаю тебе, Далекоглядна, — відповів юнак.

Маленькі рожеві губки дівчинки склалися в посмішку, що могла б бути чарівною, якби не пронизливі оченята зі злими вогниками.

Раптом стіни намету заходили ходором, стіл похитнувся, а тарілки на ньому різноголосо забряжчали. Усе сталося так несподівано, що Вершникові довелося схопитися за стілець, щоб не впасти на долівку й не осоромитись. За мить між пологами намету з'явилась захекана морда Сапфіри:

«М'ясо! — сказала вона й облизнулась. — Я знаю, у вас має бути м'ясо!»

Одним словом, бенкет розпочався, й Ерагон добрі кілька годин смакував різними наїдками, теревенячи з карвахольцями. Йому було так затишно й тепло, ніби він повернувся додому. Осушивши по кілька келихів вина, селяни стали сміливішими й почали розмовляти з Вершником, як зі старим другом. Юнак натомість посміхався й розумів, що це найбільший подарунок, який вони могли зробити йому сьогодні. Так само щиро й привітно селяни тримали себе з Насуадою, щоправда, не наважуючись із нею жартувати, як вони могли собі це дозволити з Ерагоном. Невдовзі свічки повністю догоріли й намет затягло димом. Тоді Вершник почув гучний регіт Рорана й Хорста, що ледь не падали зі стільців, поглядаючи на маленького чоловічка, якого Анжела зробила з хлібної скоринки й змусила танцювати за допомогою одного зі своїх вигадливих заклять.

Дітлахи поступово перестали боятися Сапфіри, а найсміливіші з них навіть наважились підійти до неї й погладити її по морді. Невдовзі вони вже зовсім освоїлись, позалазили їй на шию й почали смикати дракона за шипи. Поглядаючи на розгублену морду Сапфіри, Вершник не міг натішитись. Джоуд тим часом затягнув якусь стару пісню, а Тара витанцьовувала під неї джигу. Вершник весь час поглядав на Насуаду, з вуст якої не сходила щаслива посмішка, проте невдовзі карвахольці почали прохати, щоб він розповів їм кілька своїх пригод, зокрема й про те, як вони з Бромом утекли з рідного села.

— Оце так дива, — мовила круглолиця чаклунка Гертруда, закутуючись у шаль, — у нас у долині жив дракон, а ми про це геть не підозрювали. — Вона дістала з рукава пару в'язальних спиць, тицьнула ними на Ерагона й продовжила: — Це ж треба, я лікувала тобі ноги, які ти обідрав, літаючи на