Читати книгу - "Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел"

Головний біль ставав нестерпнішим з кожною секундою, з кожним ударом блискавки. І тридцяти хвилин не минуло, а чоло Андреї уже покрилося потом. Голос викладача долинав до неї наче крізь гущу води. Все злило її. Все дратувало.

Необхідність сидіти на одному місці зводила з розуму. Перші десять хвилин вона ще намагалася зосередитись на конспектуванні лекції, але їй ставало тільки гірше.

Зрештою, до кінця пари Андрея сиділа непорушно, стиснувши руки в кулаки і втупивши погляд в білий аркуш зошита перед собою. Голова боліла так сильно, що вона не могла розібрати ні слова із того, що говорив викладач.

Тож не було нічого дивного в тому, що вона пропустила дзвінок і збиратися почала тільки після того, як студенти почали підніматися і виходити з аудиторії.

Усе це не було нормально. Ідучи з навчального корпусу в гуртожиток, Андрея не озиралася довкола. На краю свідомості майнула думка навідатися в лазарет, але Андрея швидко відмела її. Вона ще не настільки добре вивчила університет, щоб добратися туди без пригод.

Зрештою, вона таки дійшла до своєї кімнати в гуртожитку. Ще декілька хвилин дівчина не могла відчинити двері. Її руки надто сильно тремтіли. Коли ж це вдалося, перед нею повстала інша проблема.

Це була та сама примара, яку вона уже бачила недавно. Вона так само як і минулого разу сиділа за столом і нервово писала щось у невидимому зошиті. На мить Андрея завмерла не в змозі поворухнутися – день просто не міг бути гіршим.

А тоді їй згадалися слова Лірена і зробилося соромно. Скільки ще вона збирається боятися духів. Вона просто не могла бачити їх раніше, але це зовсім не заважало їм крутитися довкола. І все ж, Андрея не зайшла в кімнату, доки не нащупала пальцями амулет під одягом.

Їй стало легше тільки ближче до ночі. Головний біль відступив, залишивши її змученою і спустошеною. Ще деякий час після цього вона непорушно пролежала на ліжку. Все тіло боліло наче після лихоманки, волосся намокло від поту і обліпило її шию і чоло.

Руки тремтіли як у п’яниці, коли Андрея потягнулася за годинником. Надто пізно… Вона планувала після занять навідатися в кабінет відповідального викладача. Їй потрібні були інгредієнти для зіллів і насіння для занять з травології. А ще магічне каміння і багато-багато іншого. Вона просто не могла собі цього всього дозволити.

Нічого не вдієш, доведеться навідатися туди завтра. З такими думками, вона злізла з ліжка і попрямувала у ванну. Їй знадобилося близько двадцяти хвилин, щоб привести себе до ладу, після чого озброївшись списком літератури, Андрея попрямувала в бібліотеку.

****

Вечоріло… Після рясної зливи сонце ще довго не спішило виходити з-за хмар. А тому в родовому маєтку Меринів було темно і холодно. Навіть магічні світильники не могли розсіяти цей морок.

Рікхард ніколи не любив це місце. Тільки тут він почувався таким нікчемним і безпомічним.

Все пішло шкереберть, коли загинув старший брат. Ось хто був гордістю дому Меринів, ось кого йому увесь час ставили в приклад. Ось кого він ненавидів усіма фібрами своєї душі. Адже як би він не старався, неможливо перевершити того, кого уже немає серед живих.

Він усіма силами уникав сімейних вечорів і зборів. Але цього разу відмовитися від запрошення не міг.

Вечеря минала в напруженій атмосфері. Тишу порушував тільки дзвін столових приборів.

Рікхард ліниво колупався виделкою в своїй тарілці, очікуючи вибуху. Здавалося, повітря в кімнаті бринить від стримуваної люті.

— Як ти міг це допустити? — нарешті покінчивши із трапезою, запитав батько. — Знову?

Хоч і говорив він спокійно, Рікхард відчував як довкола його шиї стискається невидиме кільце. Руки затремтіли, і він поспішно відставив столові прибори.

—  Цього разу ми як слід замели сліди. Інсценування нещасного випадку також було успішним. Наші люди провели розслідування і швидко закрили справу. Інформація не просочилася в пресу…

— Достатньо, — перебив його сід Мерин. — Приберіть Еткінса.

— Що? — Рікхард мало не зіскочив на ноги. — Але батьку, в тому що сталося немає вини Еткінса. Він завжди робить тільки те, що йому наказують, якщо ми позбудемося…

Сід з силою вдарив кулаком по столі, тим самим перервавши промову сина.

— Не розчаровуй мене ще більше, Рікхарде. Байдуже як і що, зроби так, щоб на ньому все закінчилось. Ти зрозумів мене?

— Але на його місце поставлять когось нового і це суттєво ускладнить нашу роботу. Якщо…

— Якби не твоя жадібність, ми зараз не перебували б у такій ситуації! — Сід прочистив горло і поправив галстук. — Зроби усе швидко. До того як органи опіки й піклування почнуть свою перевірку. Якщо Максвел продовжить копати, інформація дійде до короля і тоді…

Покидаючи родовий маєток, Рікхард мало зубами не скрипів. Все пішло шкереберть, того дня, коли не стратили лірійця. І відтоді за всіма негараздами йому ввижалася тінь нелюда. Чомусь і цього разу здавалося не обійшлося без нього. Як інакше Максвел дізнався про те, що трапилося в Королівському університеті магії?

І байдуже, що Лірен сам давно уже не походив на студента. Він точно причетний до цього. Більше нікому.