Читати книгу - "Наречені на свята, Лана Кохана"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
***
Я очікувала пилу, павутиння й зустрічі зі спритними членистоногими. Однак Генеральне прибирання торкнулося навіть собачих будок, якими з часів побудови ретривери користувалися виключно забави заради, — тож горище й поготів скрипіло від чистоти. Чи скрипіло б, якби будинку було на десяток-другий більше років.
Дах сходився просто над нашими головами. У маленькому трикутному віконці на дальній стіні виднілися засніжені крона дерев.
Товсті балки як основа даху створювали відчуття надійности конструкції. А купа коробок, килимів, ліжників і додаткових меблів — відчуття єднання з минулим.
Здавалось, зазирнеш у якусь зі скриньок, а там вируватимуть сріблясті й тягучі нитки спогадів.
— Ліхтарики й свічки мають бути десь там. — Тиміш посвітив у дальній правий бік, а сам подався в інший.
Якийсь час ми копирсалися мовчки, а тоді він сказав:
— Мені не подобається те, що ти дуєшся на мене і не хочеш говорити, чому.
— Наша пісня гарна й нова, — проворкотала я. — Кажу ж, не дуюсь я.
— Ми обидва розуміємо, що це не так.
Я пирхнула.
— І твій зір не міг раптом погіршитися настільки, щоб ти переплутала мого батька з деревом.
— Хіба це не ти збирався порадити мені свого окуліста?
— Файний окуліст ще нікому не завадив.
Я промовчала.
— Лізо, це все… це все так не на часі.
О, ну так, авжеж!
Я відвернулася й продовжила нишпорити по коробках.
— За останній тиждень усе сильно заплуталось і…
Я зашаруділа гучніше, аби тільки не чути його.
Мені не потрібні були виправдання. Чи пояснення, чому він перестав хотіти мене, коли я наважилася знову хотіти його.
Очима я шукала щось, за що могла зачепитися. Щось, що допомогло б абстрагуватися від цього бентежного життя.
— Ти моя ліпша подруга, Лізо. І мені геть не хочеться знову розхитувати цей човен, коли…
— Ти комусь дарував валентинки? — Мій голос прозвучав гучніше, ніж хотілося б.
З секунду я ще розглядала вміст найденої коробки: вона була напхана червоним і рожевим картоном у формі сердечок, а тоді підвела очі на Тимоша. Він застиг над коробкою зі свічками й дивився на мене як теля на нові ворота. Відтак відвів очі, дістав кілька ароматичних свічок і почав методично їх запалювати.
Я вирішила дати йому час. Вимкнула ліхтарик і пішла сховати телефон у кишеню пуховика. Я лишила його докупи з Тимошевим неподалік від сходів. На горищі було тепліше, ніж унизу.
— Ні, — зрештою озвався Тиміш, закорковуючи запалені свічки й розставляючи їх по коробках для рівномірного освітлення. — Я ніколи не дарував валентинки.
— Але хотів, — запитала я, хоча це й прозвучало як твердження.
Я повернулася до коробки з валентинками й затулила її спиною, коли Тиміш проходив повз.
— Хто тобі розповів? — запитав він.
Я завагалася.
Павло ж не казав, що це тільки між нами? Я ж не вийду з кола довіри, якщо розповім Тимошеві про ту розмову, так?
— Не зважай. Це однаково вже не має значення.
Для мене має.
— Мені цікаво.
— Буває.
— Поділися зі мною!
Він хитнув головою.
— Якщо поділишся, я перестану дутися.
— Ти й так перестанеш... згодом.
— Будь ласка! — мій голос зробився вкрай лагідним.
Не навмання. Воно само.
— Прошу!
Свічка в Тимошевих руках відкидала м'які тіні на його лице. Стомлене, але незмінно красиве. Він заплющив очі й важко зітхнув.
— Дай слово, що не пожбуриш у мене тим, що тримаєш за спиною, якщо я розповім.
— Даю слово! — Я витягнула руки з-за спини, демонструючи порожні долоні.
— Добре, це…
Він поставив останню свічку на рівні очей і присів на підлогу. Я похапцем умикнула одну з валентинок, а тоді й собі присіла.
Не захаращеного простору було обмаль, тому попри те, що кожен притискався спиною до стіни з коробок, колінами ми однаково торкались одне одного.
— Ти пам'ятаєш, як ми познайомилися? — почав було Тиміш, і я кивнула:
— На дитячому майданчику, біля каруселі.
— Ти вміла розкручувати її як ніхто.
— Це було єдине, що я могла з нею робити. Від катання мене нудило.
— Від твого катання усіх нудило. — Тиміш усміхнувся одним куточком губ.
— Навіть тебе?
— Навіть мене.
— Але ж ти просив іще!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречені на свята, Лана Кохана», після закриття браузера.