Читати книгу - "Володар Перстенів"

вас провести, пане. Будинок цей дуже великий і дуже особливий. Завжди є щось новеньке, й ніколи не знаєш, що тебе чекає за рогом. А ельфи, пане! Ельфи — всюди! Деякі подібні на королів, грізні та величні; а інші веселі, як діти. А музика, а співи… щоправда, досі я не мав ані часу, ні настрою слухати. Але деякі звичаї цього місця я вже розвідав.

— Я знаю, чим ти займався, Семе, — відповів Фродо, беручи його за руку. — Та сьогодні ти веселитимешся і наслухаєшся досхочу. Ну, ходімо, показуй мені ті закапелки!

Численними коридорами, а потім униз сходами Сем вивів Фродо в сад на високому крутому березі ріки. Їхні друзі сиділи на ґанку зі східного боку будинку. Долину внизу вкрили тіні, та вершини гір осявало сонце. Повітря було тепле. Голосно шуміла вода, і вечір переповнювали тонкі пахощі дерев і квітів, бо в садах Елронда все ще затрималося літо.

— Ура-а! — закричав Піпін, зриваючись на ноги. — Ось наш славний кузен! Дорогу Фродо, Володареві Персня!

— Цить! — шикнув Ґандалф із затінку в кінці ґанку. — Злі створіння в цю долину не заходять; але все одно ми не повинні їх називати. Володар Персня — не Фродо, а господар Темної Вежі Мордору, чия влада знову простягається над світом! Ми сидимо у фортеці. За її стінами гусне темрява.

— Ґандалф часто розказує такі радісні речі, — пробурмотів Піпін. — Він думає, що мене треба тримати в напруженні. Але в цьому місці бути похмурим чи пригніченим якось не вдається. Я чую, що міг би заспівати, якби знав якусь доречну пісню.

— Мені самому хочеться співати, — засміявся Фродо. — Хоча зараз я б охочіше щось поїв і попив!

— Цьому легко зарадити, — сказав Піпін. — Ти як завжди спритний: прокинувся якраз на обід.

— Не просто обід! Бенкет! — вигукнув Мері. — Як тільки Ґандалф повідомив, що ти одужав, почалися приготування.

Не встиг він договорити, як задзвеніли дзвіночки, закликаючи гостей до столу.

У вітальні в домі Елронда було повно народу: переважно ельфи, хоча було й кілька іноплемінників. Елронд, за своїм звичаєм, сидів у великому кріслі наприкінці довгого столу на помості; поруч по один бік сидів Ґлорфіндель, по другий — Ґандалф.

Фродо дивився на них із подивом, бо він ніколи раніше не бачив Елронда, героя стількох легенд; і коли Ґлорфіндель і навіть Ґандалф, якого Фродо, здається, добре знав, сіли праворуч і ліворуч, то постали в образі гідних і владних повелителів.

Ґандалф на зріст був нижчий за інших двох; але його довгі срібно-сиве волосся та борода, його широкі плечі — все нагадувало про мудрих королів стародавніх легенд. На його постарілому обличчі під великими сніжистими бровами темні очі здавалися вуглинами, здатними несподівано спалахнути.

Ґлорфіндель був високий і стрункий; його волосся виблискувало золотом, а прекрасне молоде та безстрашне обличчя переповнювала радість; проникливі очі сяяли, а голос звучав, як музика; чоло світилося мудрістю, а в руках чулася сила.

Обличчя Елронда віку не виказувало — ні старе, ні молоде — та на ньому відбилася пам'ять про багато подій, радісних і печальних. Волосся його, темне, мов тіні сутінок, прикрашав срібний обруч; очі були сірі, як прозорий вечір, і сяяли вони світлом зірок. Виглядав він поважним, як король, коронований багатьма зимами, але і міцним, як досвідчений воїн у розквіті сил. Він був Володарем Рівендолу, і влада його була над ельфами та людьми.

Посередині столу, навпроти стіни, прикрашеної візерунчастими тканинами, у кріслі під балдахіном сиділа прекрасна панна, риси її обличчя, по-жіночому ніжного, були схожі на Елрондові, і Фродо здогадався, що вона його близька родичка. Юною вона була і водночас — ні. Кіс темного волосся не торкався мороз; білі руки та чисте обличчя були бездоганно гладкі, зорями сяяли блискучі очі, сірі, мов безхмарна ніч; однак була вона по-королівськи велична, і погляд світився розумінням і знанням, які приходять лише з роками. Голову її вінчала шапочка зі срібного мережива, оздобленого дрібними самоцвітами, що виблискували білим; але м'яку сіру сукню прикрашав тільки пояс зі срібного листя.

Отак Фродо побачив її, ту, котра відкривалась очам лише кількох смертних: Арвен, доньку Елронда, про яку говорили, що на землю знову зійшла врода Лутієн; і назвали її Ундоміель, адже була вона Вечірньою Зорею свого народу. Довго жила вона у родичів по матері, в Лорієні за горами, і зовсім нещодавно повернулася до Рівендолу, в дім свого батька. Та її брати, Елладан і Елрогір, були в поході: часто виїздили вони зі слідопитами на Північ, ніколи не забуваючи про страждання їхньої матері в лігві орків.

Такої краси серед живих Фродо ніколи не бачив і навіть уявити не міг; йому було і незвично, і незручно сидіти за столом Елронда в такому високому та прекрасному товаристві. Хоч і було в нього зручне крісло, і сидів він на кількох подушках, проте почувався дуже маленьким або радше не на своєму місці; та це почуття швидко минуло. Бенкет був веселий, а серед страв — усе, чого тільки могла запрагнути його голодна душа. Минув якийсь час, перш ніж він наважився роззирнутися довкола чи навіть повернутися до сусідів.

Спершу він пошукав очима друзів. Сем благав дозволу прислуговувати своєму господареві, та йому сказали, що цього разу він почесний гість, тож тепер він сидів поряд із Піпіном і Мері в голові одного з бічних від помосту столів. Бурлаки ніде не було.

Поруч із Фродо сидів гном статечної зовнішності, розкішно вбраний. Його борода, дуже довга та роздвоєна, була біла, майже така сама біла, як і його сніжно-біле вбрання. На ньому був срібний пояс, а на шиї висів ланцюг зі срібла та діамантів. Фродо перестав їсти, щоби його роздивитися.

— Вітаю вас і радий познайомитися, — сказав гном, повертаючись до нього. Потім підвівся з крісла й уклонився. — Ґлоїн до ваших послуг, — додав він і вклонився ще нижче.

— Фродо Торбин до послуг ваших і вашого роду, — сказав Фродо за звичаєм, здивовано підводячись і розкидаючи подушки. — То ви і є той самий Ґлоїн, один із дванадцятьох товаришів великого Торіна Дубощита?

— Той самий, — відповів гном, підбираючи подушки й увічливо допомаючи Фродо всістися на кріслі. — Я вже не питаю, бо мене повідомили, що ви родич і законний спадкоємець нашого друга, видатного Більбо. Дозвольте привітати вас із одужанням.

— Велике вам спасибі, — подякував Фродо.

— Чув я, ви мали дивні пригоди, — сказав Ґлоїн. — Мені надзвичайно цікаво, що могло примусити відразу чотирьох гобітів вирушити в таку далеку подорож. Нічого подібного