Читати книгу - "Третя карта"

цьому етапі виграв. Але Розенберг і Канаріс наполягли на тому, щоб Бандеру помістити в окремий «котедж» Заксенхаузена: там тримають «національні резерви», з якими треба буде працювати. На певному етапі й за певних умов ми повернемося до Бандери. Він буде в ореолі мученика національної ідеї — це справляє враження. Вам слід випередити події: внесіть пропозицію негайно вивести «Нахтігаль» до генерал-губернаторства. Запропонуйте додати легіону поліцейські функції на польських або сербських землях. — Лахузен закурив і, глибоко затягнувшись, сказав:-Або на французьких. Головне — обличчя не втрачайте. Канаріс, мені здається, вже домовився про ваше відрядження до Праги по лінії мого відділу з продовженням роботи в університеті. Затим ми знову переведемо вас до Росії, як тільки упаде Москва: потрібно буде налагоджувати сільське господарство у чорноземних областях — це ваш коньок.

— Прикро, — мовив Оберлендер, і його м'яке, округле обличчя зробилося жорстким. — Прикро, коли програємо у дрібницях.

— Всякий програш таїть у собі виграш. Ставтесь до програшу як до предтечі перемоги. Гітлера не стане — дух нації вічний. Він зробить те, що повинен був зробити, — доробляти належить нам.

Оберлендер глянув на Лахузена допитливим поглядом.

— Чи не занадто ризиковано говорите, полковнику?

— Я веду машину, радіо увімкнуто, вас викликають, щоб дати прочуханки, — що за користь вам доносити на мене? Засуджуючи особу Адольфа Гітлера, я думаю тільки про велич Німеччини і ні про що інше. Та й потім, знаєте, краще одержувати тисячу марок за те, що тримаєш язик за зубами, аніж сто за те, що тримаєш кайло в руках.

— Розумно, — згодився Оберлендер. — Вельми розумно. Для себе — не для справи. Виходить, ідея васальних слов'ян вичерпала себе?

— Поки що важко говорити. Армія підтримує Розенберга. Можливо, нам пощастить внести до одного важливого документа зо два вельми важливих абзаци. Ми гадаємо, що фюрер — на цій стадії — підпише наш документ; йому бракує часу вчитуватися в абзаци, оскільки більшовики завзято воюють. Абзаци важко протягувати у дні миру; війна допомагає тим, хто ризикує…

… Розенберг надіслав до Львова директиви, доручивши апаратові партійного гауляйтера ознайомити з ними усіх співробітників міністерств східних територій; копію він вручив фюрерові, щоб «відвести всілякі інсинуації з приводу мого так званого лібералізму щодо слов'ян».

Перший документ називався «Пам'яткою для молодих працівників рейхсміністерства», і в ньому було сказано:

«1. Не помиляється той, хто не присвятив себе боротьбі.

2. Стислі вказівки у формі наказу — ніяких роз'яснень: українці воліють бачити в нас авторитетних керівників.

3. Якщо в тебе і є підстави обурюватися німцем, твоїм колегою, — не роби цього у присутності українця. Перед українцем захисти і приховай будь-яку помилку німця.

4. Вирішальне: здобуті нові території на Україні належать німцям віднині й навіки. Тому слід застосовувати найжорстокіші заходи щодо місцевого населення, коли цього потребуватиме державна необхідність.

5. Не мучся наслідками твоїх дій для українця — думай про інтереси Німеччини.

6. Не здумайте залучати українців до націонал-соціалізму! Не допускайте їх до наших завдань!

7. Бідування і голод українці терпіли століттями. Не здумайте запропонувати їм німецький стандарт!

8. Ніякого співчуття до українця! Ви господарі — віднині й назавжди!»

Наступна директива мала суто економічний характер, роз'яснюючи, які повинні бути норми видачі продуктів на душу населення.

«Українець, який працює, одержує по відривних талонах двісті грамів хліба на день. Дитина — сто грамів. Тому, хто працює, — і тільки йому — на місяць видаються по карточках такі продукти: 60 грамів масла (з розрахунку 2 грами на день); 400 грамів борошна, 300 грамів крупи, 1,5 кілограма м'яса, 250 грамів цукру, 2 коробки сірників, 30 штук цигарок».

З приводу промислових товарів у директиві було сказано таке:

«Якщо українець виявить бажання купити пальто, костюм або черевики, він зобов'язаний написати мотивовану заяву до управителя будинку, який повинен створити комісію для обстеження заявника: якою мірою той має потребу в черевиках або пальті; мати дві пари черевиків або два костюми українцеві заборонено. Висновок про справжнє економічне становище заявника та про стан його взуття і костюма має бути передано до районної управи, а звідти — з висновком авторитетного службовця (бажано завізоване німецьким керівником) — надсилається до міської управи, яка виносить остаточну ухвалу».

Інші вказівки виходили вже не від Розенберга, а з різних управлінь рейхсміністерства, проте всі вони були завізовані керівником «українського відділу» Смаль-Стоцьким…

Вказівки ці були сугубо конкретні:

«… українцям ліків не продавати. Університет не відкривати. Відвідувати театр українцям дозволити тільки по п'ятницях і вівторках. До кінотеатрів, окрім «Глорії», «Метро» і «Коперника», українцям вхід заборонено. Район колишніх Червоноармійських вулиць, де розташувалися офіцери вермахту і СС, для українців закритий. За порушення розстріл на місці. Гетто для тих євреїв, яких буде виявлено після акції, визначено в районі Підзамчого. За порушення світломаскування розстріл. За появу на вулицях після 22.00 і до 6.00 розстріл (перепустки і дозвіл на переміщення по району одержувати у дистрикті на вулиці Чернецького, в колишньому приміщенні воєводства). Усіх душевнохворих у клініках знищити як дармоїдів. За переховування українських, російських комуністів та євреїв розстріл. Для медичних приватних кабінетів, що знову відкриваються, встановити розцінки, перевищувати які не дозволено: операція по видаленню апендикса не повинна коштувати більш як 750 карбованців; видалення гланд — не більш як 600 карбованців; видалення пахової грижі — не дорожче 1500 карбованців. Власникам, які відкривають аптеки, заборонено продавати ліки по цінах вище, аніж: порошок від головного болю — 13 карбованців, таблетку червоного стрептоциду — 25 карбованців, кальцекс і аспірин — не дорожче 10 карбованців За один порошок. Цілу пачечку (десять порошків) українцям продавати заборонено. Дозволити українцям, яких перевірено по лінії служби безпеки, відкрити приватні крамниці й магазини. Зобов'язати власників крамниць і магазинів вивісити оголошення німецькою та українською мовами. Зобов'язати власників крамниць і магазинів помістити на покуті портрет великого фюрера Адольфа Гітлера».

… Прочитавши ці документи, Штірліц якийсь час сидів немов укопаний. Він ще раз глянув на підпис Смаль-Стоцького, і гидлива гримаса скривила йому обличчя.

Зробивши фотокопії, щоб надіслати їх через свого нового зв'язкового до Центру, він сховав документи у сейф та й поїхав до Діца. Він їхав містом, вигляд якого протягом кількох днів став інший. Він бачив, як німецькі солдати зривали таблички з назвами вулиць: площа Ринок стала Кракауештрасе, вулиця Абрагамовичів перетворилася на Кляйнштрасе, Підвальна — Ам Грабен. Штірліц їхав поволі, люто стискаючи кермо, і думав про те, що зараз потрібно триматися, як ніколи раніше, бо, прочитавши документи Розенберга, він ще раз упевнився у приреченості гітлеризму