Читати книгу - "Інформатор"

— Я намагаюся знайти Лейсі Стольц, — відповів незнайомий голос.

Вона здивувалась, адже було очевидно, що це не Грег Маєрс.

— Я Лейсі, а ви хто?

— Ми ніколи не зустрічалися, але обоє знаємо Грега. Я посередник, зв’язківець, людина, яка знає «крота». Нам потрібно поговорити.

Усе це було настільки неправильно, що у Лейсі аж мурашки пробігли по спині й вона відчула, що от-от зомліє. Мабуть, цей стан відобразився на її обличчі, тому що Гантер заспокійливо торкнувся її руки.

— Де Грег? — запитала Лейсі. Брат занепокоєно дивився на неї.

— Я не знаю. Саме про це нам і потрібно поговорити. Я зараз у місті, неподалік від вас. Коли ми зможемо зустрітися?

— Зараз я вечеряю. Я...

— Тож через дві години. Давайте рівно о десятій. Між новим Капітолієм і його старою будівлею є внутрішній двір. Зустріньмося там о десятій, на сходинках.

— Дозвольте поцікавитись, наскільки це небезпечно?

— Зараз, коли ми з вами говоримо, я б сказав, що безпосередньої небезпеки немає.

— Добре, але зі мною буде брат, і він любить бавитися зі зброєю. Мені переказати йому, щоб він прихопив щось із собою про всяк випадок?

— Ні, Лейсі, ми на одному боці.

— Із Грегом щось трапилось?

— Поговоримо про це пізніше.

— У мене пропав апетит. Я буду на місці за півгодини.

Територія навколо Капітолію добре освітлювалася, неподалік прогулювалися люди. Все ж таки це був суботній вечір, і всі державні службовці насолоджувалися вихідними. Самотня постать, одягнена в шорти, кросівки та бейсбольну кепку, сиділа на сходах старого Капітолію. Навряд чи ця людина привернула б до себе увагу де-небудь у місті. Чоловік востаннє затягнувся сигаретою, підвівся і рушив назустріч.

— Ви, мабуть, Лейсі, — сказав він, протягнувши руку.

— Так, а це мій брат Гантер.

— Мене звати Кулі, — промовив чоловік, і усі швидко потиснули руки. Потім чоловік кивнув і запропонував: — Давайте прогуляємось.

Вони йшли через внутрішній дворик у напрямку адміністративної будівлі.

— Не знаю, чи вам щось відомо про мене, однак думаю, що небагато, — почав Кулі.

— Я навіть не знала вашого імені, — відповіла Лейсі. — Що відбувається?

Дівчина уже здогадалася, що з Маєрсом щось не так. Інакше Кулі не з’явився б тут і ця зустріч взагалі б не відбулася.

Поки вони йшли, Кулі почав тихо розповідати:

— Чотири дні тому Маєрс і його дівчина Карліта були на острові Кі-Ларго, де пірнали з аквалангом.

— Я знайома з Карлітою.

— Вони пришвартувалися, і Маєрс сказав, що йде до бару, щоб із деким зустрітися. Він зійшов, а Карліта залишилася на човні. Маєрс так і не повернувся. Через кілька годин вона почала хвилюватися. З настанням темряви дівчина помітила незнайомців, що спостерігали за човном із відстані, принаймні, їй так здалося. Біля пристані було багато човнів, багато людей розважалися на березі, й ті двоє чоловіків не затрималися надовго. Тієї ж ночі вона мені зателефонувала — ми домовлялися зробити це в разі небезпеки. І згадувати не буду про те, яка вона зараз збентежена і перелякана, жінка навіть не уявляє, що робити далі. Грег рідко сходив на берег, а коли й сходив, то вона точно знала, коли він повернеться. Вони купували припаси в різних місцях, але найчастіше покупками займалася Карліта. Бувало, що вони вибиралися у кіно чи в ресторан, але завжди разом. Грег був обережний і планував заздалегідь кожен свій наступний крок.

Вони вийшли на Дювал-стріт, дедалі більше віддаляючись від Капітолію, могло здатися, що це троє друзів, які вирішили прогулятися у спекотний вечір.

— А що з його телефонами, ноутбуком, файлами, записами? — запитала Лейсі.

— Дещо залишилося на човні, за цим наглядає Карліта. Правду кажучи, не знаю, що там може бути. Він не знайомий із «кротом». Ми з ним розмовляли або віч-на-віч, або по одноразових телефонах, досить обережно, щоб не залишити сліду. Але ж він юрист, чи не так? Тому існує ймовірність того, що він щось записував, робив якісь нотатки. Поки що Карліта залишається там і чекає. Або Грег повернеться, або я скажу їй, що робити далі. Однак якщо я поїду туди, то дуже ризикуватиму. — Вони можуть, дізнатися хто ви? — запитала Лейсі.

— Залежить від того, хто такі ці вони. Ні, не думаю, що мене хтось впізнає, але всяке буває. Я не можу поїхати по неї.

— Вона вміє керувати човном? — запитав Гантер.

— Ні. Карліта не зможе навіть завести двигун і увімкнути задній хід. Та й куди вона може поїхати?

Лейсі помітила лавку і сказала:

— Я б хотіла посидіти.

Вони з Гантером сіли, брат тримав її за руку, а Кулі підкурив іще одну сигарету і спостерігав за рухом транспорту. Жодних інших пішоходів поблизу не було видно.

— Грег розповідав, що уже кілька років переховується, він мав ворогів, яких набув, коли втрапив у халепу. Думаєте, це хтось із його минулого поквитався з