Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

Варя спалахнула, уявивши голову Дмитра на цих атласних подушках поряд зі своєю, і пробурмотіла:

- Вибачте, будь ласка, але нам з Дмитром потрібні окремі спальні.

- Ні, це Ви вибачте мене, - здавалося зніяковіла Вітторія. - Мені здалося, що ви пара.

Вона відкрила одну з дверей стінної шафи і стала ритися в її вмісті, а потім простягла дівчині світлі лляні брюки і туніку з капюшоном і запропонувала:

- Якщо захочете змінити свою сукню, то це повинно, я думаю, підійти. Почувайтесь як удома. Відпочивайте, а якщо раптом щось знадобиться, то я буду внизу.

І вона, як здалося Варі, поспіхом вийшла з кімнати. Дівчина прийняла душ і перевдяглася, а потім спробувала заснути. Вона всю ніч була на ногах і розуміла, що потрібно хоча б кілька годин поспати, але сон не йшов. Вона лежала, втупившись у стелю, і її не покидала тривога за Дмитра. Вона закрила очі, але перед уявним поглядом стояло його обличчя, і вона відчула незрозумілу важкість у грудях, як ніби на неї навалили величезний тягар. Вона не знала, куди вони поїхали, але те, що це було небезпечно, в цьому вона навіть не сумнівалася.

Зрозумівши, що все одно не зможе заснути, Варя вирішила спуститися до господині в надії, що за жіночої балаканиною ні про що час пролетить непомітніше, і вона не буде вмирати від тривоги, щохвилини поглядаючи на годинник і прислухаючись до звуків на вулиці. Коли вона спустилася, то застала Витторию в збудженому стані, вона міряла кроками вітальню і нервово затягувалася цигаркою, яка явно була не перша, судячи з кількості недопалків в попільничці на столі. Вона навіть невідразу помітила свою гостю, будучи повністю зануреною в свої думки.

Коли Варя звернулася до неї, та навіть здригнулася, на обличчі на якусь мить з`явилася розгубленість, але через секунду вона знову приміряла свою люб'язну посмішку, збудженість спала, поступившись місцем спокою і привітності. Варя навіть позаздрила такому вмінню контролювати свої емоції, адже вона сама мучилася від переживань, і це легко можна було прочитати на її обличчі.

- Ви чимось стурбовані? - запитала Варя. - Є новини від Дмитра і Аліссандро?

Вітторія, яка вже повністю взяла себе в руки, сказала, що у неї деякі проблеми на роботі і запропонувала поснідати в саду, запевнивши, що вона варить найкращу турецьку каву. Як і розраховувала Варя, вони розташувалися в саду, невимушено базікаючи, але раптом, коли вони вже допивали по другій чашці, пролунав гучний крик:

- Не пий!

Не звертаючи увагу на стоптані квіти, до них мчав Дмитро, перестрибуючи через невисокий живопліт, що відділяв їх столик від будинку. Він різко вибив чашку з її рук з такою силою, що Варя навіть скрикнула від болю. А чашка відлетіла досить далеко і розбилася, вдарившись об землю і розлетівшись на дрібні осколки.

- Ти щось їла або пила тут? - запитав він, схопивши її за плечі.

Варя зовсім розгубилася і не могла вимовити ані слова. Настало незручне мовчання, Дмитро вичікував, не зводячи з неї очей, і тільки жилка, яка билася на його шиї, відзначала кожну промайнувшу секунду. Тоді, залишивши дівчину, він накинувся на Вітторию:

- Що ти їй підмішала?

- Я Вас не розумію, - холодно промовила вона. - Навіщо мені їй щось підмішувати?

- А тому, що ти вирішила її вбити, приймаючи за Ліз, - втрутився Аліссандро. - Відпиратися марно. Ми щойно розмовляли з людиною, яку ти найняла вбити Ліз. Він зізнався, що пошкодив в її автомобілі гальма і зробив так, що на зйомках на неї впали декорації і мало не проломили їй череп. Але їй пощастило, вона не постраждала, а ти після цих невдач, заявила кілеру, що краще сама отруїш її, ніж знову скористаєшся його послугами.

- А з чого ти взяв, що це я його наймала? - продовжувала відпиратися Вітторія.

- Ти напевно багато знаєш мідно-рудих зеленооких італійок? - не здавався Аліссандро. - Так що зізнавайся, що ти їй підмішала?

- Нічого! - роздратовано кинула Вітторія. - Хоч і хотілося.

Варя нічого не розуміла і переводила розгублений погляд з Дмитра, який насилу себе стримував, на господиню будинку, з обличчя якої злетіли уся гостинність і люб'язність, зараз воно було перекошене злобою, а холодний погляд зелених очей заморожував душу.

- Але чому? - запитала Варя, повернувшись до неї. - Що я Вам зробила?

- Не треба було хвостом крутити перед моїм чоловіком! - зло кинула Вітторія.

- Та як ти не утямиш, це не Ліз, - втрутився Аліссандро. - Ти розумієш, що могла постраждати зовсім безневинна дівчина? Та й взагалі, яке тобі діло хто переді мною і чим крутить? Ми з тобою давно розлучилися за взаємною згодою.

- За взаємною?! - іронічно посміхнулась вона. - Це ти так захотів. Ти закрутив роман з секретаркою і вирішив мене не обманювати, а переконати, що наша любов охолола і єдиний вихід - це розлучення. Мені нічого не лишалося, як погодитися, незважаючи на свої почуття ...

- Але ж ти не заперечувала. Ми розлучилися друзями.

Аліссандро виглядав розгубленим, спрямувавши на неї погляд, в якому змішалися сумнів і нерозуміння.

- А що мені залишалося? На колінах тебе благати не кидати мене? - в голосі Вітторії почулися істеричні нотки. - Ні, я вирішила їх всіх перечекати, і секретарку, і твою помічницю, і співачку. Я була впевнена, що рано чи пізно ти повернешся до мене, тому що з ними у тебе не було нічого серйозного. Але все змінилося, коли з'явилася ця Ліз. Ти почав поводитися як закоханий школяр, бігав за нею як песик, готовий був терпіти її залицяльників, аби бути поруч з нею. Тому потрібно було, щоб вона терміново зникла з твого життя. Але тільки зараз я зрозуміла, що це не допомогло б. Ця моделька вкрала твоє серце, яке раніше належало мені.

- Я думав, що ми завжди були чесні один з одним, а ти ... Я навіть уявити не міг, яка ти страшна людина, - холодно вимовив Аліссандро.

- Милий, я зробила жахливу помилку ... - схлипнула Вітторія.