Читати книгу - "Поцілунок одного разу , Ольга Манілова"

Інакше кажучи, зламав, мабуть, Карелін її.

Вночі Петя будить сестру, побоюючись її задишки та занепокоєння уві сні. Дівчині потрібно понад п'ять хвилин, щоб зорієнтуватися, де вона, і що брат каже. Їй-богу, немов сердечниця вже. Їй точно снилися заплутані дивні сни, в одному з них за вікном навпроти стояв чоловік. Його силует ніби промайнув, мазком проганяючи сон з яви, але незабаром Кіра знову провалилася в сновидіння, а вранці пам'ятає тільки одну плутанину з образів.

Морозов дзвонить, коли за кілька годин вона завертає зі свого двору до сусіднього.

— Слухай-слухай, Норусю, тут на носі прямо бомба. Бомбище. Ні я серйозно.

У нього кожен похід депутатів до сауни — це бомби зворотного відліку, тому...

— Тільки не кажи, що Бездомний подає на когось до суду небесної канцелярії, бо його образили інші злодії.

Журналіст цокає язиком.

- Ну що ти. Гаразд, прямо говорити й справді погано, хоча думаю, завтра точно скрізь зіллють. Знаєш, у нас у великому головному місті є птах важливого польоту. Ну, припустимо, як долоню стиснути і потрясти.

... Кулаком. Василь Кулак Кулаков, король столиці.

Кіра не помічає, як зупиняється. Язика доводиться відліплювати від піднебіння.

— Що… що далі? З ним? Я зрозуміла тебе.

— Почалася справжня війна, — співає Морозов і, можливо, перекладає телефон із однієї руки до іншої. — Слухай, такого мільйон років не було. Всі вже забули про піф-паф від наших братів... неспокійних. А тут таке. Кажуть, раніше, виявляється, замах був на наш кусок дерева, ну ти зрозуміла...

Вона не змогла б нічого відповісти навіть під дулом пістолета. Шматок дерева це Брус, і замах стався на нього. На них із Кірою. У машині, де "її бути не повинно було".

— ...а взагалі, можливо, не шматок дерева, до речі. Можливо, і гак, так? Шматок дерева або гачок-гак - ось у чому питання. Загалом учора той, хто з великого міста, поклав прямо цілу роту бійців шматка дерева. Розтрощив якийсь там базовий пункт і спалив, хм, стратегічну будівлю. Далеку якусь. Тоді це оголошення війни, мабуть.

- Правда? — не своїм голосом питає Кіра, аби хоч якось відреагувати.

- Угу, - тягне Морозов, - розійшлися хлопці однак. А такі спокійні останні сім років були. Усі думали скоро файф-о-клок організують один одному замість стрілок, а там рукою подати до прийому в британської королеви. А тепер піф-паф. Треба рознюхати чому саме.

- Треба, - видавлює Кіра. - Нічого собі. О це так новина. Льоша... я тобі передзвоню трохи згодом, давай.

Вологий грунт, понівечений сміттям, здається їй плавиться: вона тільки дивиться на нього, адже сама стоїть на асфальтовій доріжці. Вогкий вітер обдуває химерно з одного боку, ніби зникаючи, як тільки підбирається до другої половини тіла.

Повноцінна війна? Якого біса? Невже Карелін справді підставив Кулакова раніше, навівши на того прокурора, щоб звинуватити у розправі над долинськими?

Все вказує на це, але ні-ні-ні. Бути такого не може. Навіщо йому це все, і такий результат Карелін передбачив би насамперед.

Кіра так і знала, що обстріл машини тільки Кулак здатний влаштувати. Більше ризикнути нема кому.

Не варто було закінчувати розмову з Морозовим так швидко. У хорошому настрої той міг би вибовтати набагато більше, ніж зазвичай.

Так, не варто було кидати трубку, бо більше нічого Кіра не дізнається.

Вона і зателефонувати йому не зможе, тому що її хапають ззаду скоординовано і чітко, затискаючи рот рукою. Жах, що сковує щипцями чомусь скроні, настільки миттєвий і абсолютний, що дівчина ледь не на порозі непритомності.

Ні ні ні! Хто б це не був, ні! Треба шукати сили боротися, але ж Кіра так втомилася від усього цього... Ні, доведеться знайти зусилля і протистояти!

Кіра не встигає навіть брикнути, як її тіло підіймають і відправляють одним махом у салон мінівена, що тільки-но в'їхав на подвір'я.