Читати книгу - "Кохання проти субординації, Оксана Мрійченко"

Затягнувши сумки у свою квартиру, Каріна замкнула двері та втомлено притулилася спиною до стіни. Тепер їй потрібно потрапити в офіс «Цитруса». Але вона не хоче приходити туди завтра вранці, бачити обличчя інших співробітників... Краще поїхати прямо зараз! Охорона знає її в обличчя, тому пустить її в будівлю. Каріна дістала з сумочки телефон і знову викликала собі таксі. Потім взяла пакет з піжамою, вийшла з квартири та спустилася на вулицю. Сівши у таксі, дівчина назвала водієві адресу «Цитруса». Таксист подивився на неї з подивом, але не став нічого питати. Вони доїхали досить швидко. Віддавши водієві гроші, Каріна вийшла з машини та попрямувала до входу в «Цитрус». Будівля офісу була темною, тільки на першому поверсі мерехтіло тьмяне світло лампи біля охоронця. Великі скляні двері були зачинені на замок, тому Каріна легенько постукала. Охоронець, що сидів за столом почув стукіт і одразу ж підійшов.

— Доброї ночі! — спокійно промовила Каріна. — Я працюю тут, у відділі маркетингу. Ви не могли б мене впустити?

— Навіщо? — охоронець впізнав її, але дуже здивувався її проханню. — Дівчино, для початку робочого дня ще зарано! — він посміхнувся.

— Мені потрібно залишити в кабінеті директора дещо...

— Посеред ночі?! Приходьте краще вранці!

— Ні, я не зможу прийти сюди вранці... — Каріна благально подивилася на нього. — Будь ласка, мені потрібно всього лише залишити директору ключі та один документ.

Охоронець зітхнув і дістав ключі, щоб відімкнути вхідні двері. Впустивши Каріну, він знову замкнув двері та сам повів її у кабінет Дениса.

— Краще я нагляну за вами, — пробурчав він. — Хтозна навіщо вам знадобилося в кабінет директора посеред ночі. Ви можете поцупити що-небудь!

— Я нічого не візьму, — пообіцяла Каріна. — Тільки залишу ось цей пакет і ключі.

Охоронець відкрив дівчині приймальню директора і зайшов у кабінет разом із нею. Каріна ввімкнула світло, взяла чистий аркуш паперу та ручку, сіла за стіл. Швидко написавши те, що хотіла, вона акуратно поклала лист Денису на стіл, поставивши на його край пакет із піжамою. Потім дістала з сумочки ключі, які Денис дав їй, коли вони почали жити разом і теж поклала їх на стіл. От тепер вона точно зробила все, що було потрібно! Повернувшись до охоронця, Каріна кивнула йому головою на знак подяки та вийшла з кабінету директора. Охоронець замкнув двері та провів дівчину вниз. Випустивши її на вулицю, він вимовив:

— Дівчино, у вас все нормально?

— Так, зі мною все буде добре, — прошепотіла Каріна. — Дякую вам за те, що впустили мене!

Вона вийшла на вулицю і попрямувала геть від будівлі «Цитруса». Каріні не хотілося чекати нове таксі, тому вона пішла пішки. Весняна ніч була тихою та ясною, а дороги абсолютно порожніми. Коли дівчина дісталася додому, небо на сході вже почало розгоратися рожевим — наступав яскравий світанок. Роззувшись і знявши з себе куртку, Каріна пройшла в кімнату та без сил впала на ліжко. Зарившись обличчям у подушку, вона миттєво провалилася в сон.