Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

— А сенс? Якщо тут тільки моя свідомість?

— О, за це не хвилюйся. Нехай це і не реальність, але відчуття справжні. А тебе напевно мучить спрага… Тож не відмовляй собі в задоволенні. До того ж, з пересохлим горлом розмовляти незручно.

У цьому він має рацію. Пити хотілося неймовірно. І я із задоволенням налив собі кухоль пива. І спрагу вгамує, і розслабить злегка.

Ковтнув кілька разів. Хазяїн спокійно чекав, доброзичливо посміхаючись.

— Хто ви?

— Очікуване запитання, — кивнув чоловік. — Точно сформулювати відповідь не вийде через відсутність необхідних термінів у мові землян, а загалом представник одного з підвидів Homo sapiens.

— І що нас таких багато? Я маю на увазі хомо?

— Тобі відомо, що Всесвіт нескінченний? Відповідно, і людиноподібним носіям розуму в ній теж немає числа. Але, я так розумію, тебе більше цікавить, скільки нас в умовно доступному для огляду просторі? Так? Набагато менше, ніж хотілося б. На відстані, яку можна подолати протягом людського життя, розумних видів лише два. Мисливці і ми… твоєю мовою — Спостерігачі. Що стосується землян, то ви так майстерно прикидалися безумцями всю свою історію, що аналітики Хантерів навіть припустилися помилки і піддали Землю колонізації.

— А ви правильно оцінили нас?

— Так. У нас інша ментальність. Хантери значно імпульсивніші, не люблять вивчати деталі. А ми, розглядаючи вашу історію докладніше, змогли вичленувати серед безперервного самогубства крихти розумності. І вирішили вам допомогти…

— Зробивши з мене переможця щурів та роботів? Замість того, щоб зупинити вторгнення… — хмикнув я саркастично.

— Взаємини наших рас виключають прямі контакти. Тим паче, втручання у будь-які дії один одного. Ніхто не любить, коли інші вказують йому на помилки. Це веде до ворожнечі. А ворожнеча — до війни. Розумні не повинні знищувати собі подібних і, відповідно, зобов'язані уникати всіх можливостей викликати конфлікт. Найкращий спосіб — паралельне співіснування. Ми знаємо один про одного, але й годі. Наші інтереси не перетинаються.

— Ну, так… Ви там політеси водите, а Людство нехай гине.

— За великим рахунком, нинішня ситуація лише наслідок ваших вчинків. Якби земляни так старанно не вбивали одне одного протягом усієї своєї історії, Хантерів тут би не було. Як ви кажете… ммм… що засадиш, те викопаєш… Я правильно сказав?

— Майже… — крити було нічим.

— До того ж, — продовжив Спостерігач. — Ти не цілком маєш рацію. Наші аналітики у свою чергу теж прорахували всі можливі варіанти та обрали найдієвіший. Який дозволить вам позбутися присутності Хантерів. Причому практично не порушуючи наших з ними домовленостей про нейтралітет. Ви... а конкретніше — ти... все зробите власними руками та своєю зброєю. А роль Спостерігачів у цьому конфлікті зведеться до забезпечення вас деякою інформацією. Знову ж таки, загальнодоступною. Просто, без нашої допомоги, ви б провозилися, орієнтовно, ще років сто. Ну, а ми лише трішки прискорили процес. Умовно кажучи, прорили дірку в греблі, яка б упала сама, тільки трохи пізніше…

— А чому не можна було отак поговорити одразу? Навіщо вся ця система? До речі, що вона таке?

— Чому ж не можна було? — гмикнув Спостерігач. — Згадай нашу першу зустріч? Адже я намагався пояснити... І що, досяг успіху? Готовий сперечатися, що ти навіть не слухав. І як я міг людині, яка перебуває в подібному стані, і вважає мене чи то сновидінням, чи то маренням, щось пояснити та поставити перед нею конкретні цілі і завдання?

Тут він має рацію на всі сто. Ніяку розмову я б того дня всерйоз не сприйняв. Особливо про інопланетян та порятунок світу.

— Що стосується системи, це лише програма, для індивідуальної підготовки. Пояснити тобі її принципи не маю можливості. Занадто велика різниця у розвитку науки. Я не знайду відповідних термінів. А намагатися зробити це, з урахуванням твоїх знань, довго, складно та не точно…

— Але все це реально чи тільки плід уяви?

— Ти сидиш у кріслі, п'єш пиво, але вважаєш, що це все несправжнє? Так?

— Мене ж попередили про перенесення свідомості.

— А якби не попередили? Ти б відчув різницю?

— Ні…

— От і відповідь, — розвів руками Спостерігач. — Вибач, зрозуміліше не вийде.

— Я розумію. Ми маємо таку притчу, коли син першокласник просить батька професора пояснити, що таке зірки. А той йому відповідає, що для цього треба надто багато слів та часу. А от коли син закінчить школу, тоді тато усе пояснить за кілька хвилин.

— Схоже, — кивнув співрозмовник, змальовуючи на обличчі посмішку.

Угу. Саме так воно виглядало. Наче на непорушному обличчі рука невидимого художника намалювала усміх.

— Гаразд. Цей пункт пропустимо. Але чому саме я?

— Випадковість. Рандом. Як ти здогадуєшся, фізично нас тут немає. Тільки інформаційний блок, надісланий на Землю з одного і зі зорельотів, що знаходяться найближче до планети. Блок відправлений променем. А промінь завжди рухається найкоротшою прямою від передавача до приймача. Ти став саме такою точкою. Тим самим приймачем, який був готовий для отримання інформації та здатним виконати необхідні та достатні дії. Твій мозок виявився досить ємним та придатним для встановлення Системи. А тіло — для подальшого розвитку. Чим ми й займалися увесь цей час. Тепер ти готовий до виконання завдання. Я не помиляюся?