Читати книгу - "Кривава повня, Анна Ліє Кейн"

- Нам сюди, - Румія повернула до найвіддаленішої частини в’язниці. Я знала, що там розташовані окремі камери для найнебезпечніших в’язнів. Вхід охороняли двоє чоловіків, які при нашому наближенні підвелися з місць та попросили документи. Вони довго звірялися з журналом та магічними печатками, а потім синхронно подивилися на мене:

- Ви маєте зайти одна, міс ат Нарі. Дозвіл виписаний лише на вас.

Я здивовано підняла брови, а потім повернулася до Румії. Вона кинула багатозначний погляд на моє плече.

- Невже Геррі не може… - почала я, але жінка не дозволила мені договорити:

- І Геррі, і та друга куниця мають залишитися тут, - сказала вона. І Кіра невдоволено заворушилася, зрозумівши, що їй не вдалося сховатися. Румія простежила як обидві куниці спустилися та всілися на лавку, а потім попередила: - Ви знаєте правила. Якщо захочете залишити звірятко собі - зареєструєте його. А тепер ходімо.

Румія пішла вперед першою, а я за нею. За нашими спинами провернувся ключ у великому замку, відрізаючи шлях до втечі. Я переставляла ноги, відчуваючи як з кожним кроком випаровується моя рішучість. Я ніби сама йшла на страту. Було неймовірно страшно зустрітися знову з Ґрейном.

Хоча і хотілося цього понад усе.

- Ви маєте дещо усвідомити, Айро, - тихо промовила Румія. Вона порівнялася зі мною та глянула скоса: - Він буде намагатися вас надурити. Буде грати на ваших почуттях. Спробує змусити вас виправдовувати його. Він скаже усе, щоб переінакшити правду, та захоче перекинути свою провину на інших. Але вирок уже винесений. І вам не допоможуть зв’язки.

Жінка зупинилася перед звичайними залізними дверима. Їх ніхто не охороняв. Коридор, у якому ми зупинилися, був абсолютно порожнім. Румія повернулася до мене, подивилася втомлено та вимовила, наче прописну істину:

- Долю цього чоловіка вирішуватиме не влада Ізаріди або Моріони, а Міністерство Зовнішньосвітової розвідки.

- Що? - я збентежено схилила голову набік. - Адже він просто вбивця. Чому його передали вам?

Співрозмовниця підтиснула вуста, подивилася мені за спину і зімкнула пальці на ручці дверей:

- Айро, вам варто знати, що ваша половина… ваша пара. Чи як там демони називають тих, кого обирає магія? Ще десь ходить по світу. І ви ще можете його зустріти. Можливо, вам варто поїхати у подорож, щоб відшукати його. Бо Тіньмар не має зараз жити.

- Що ви маєте на увазі? - я підвищила голос, почуваючись зовсім спантеличеною від слів жінки, але вона тільки смикнула на себе двері. В наступну мить мені довелося прикрити обличчя рукою. З камери у коридор, ніби медовий сироп, вилилося золотаве світло. Спершу воно засліпило мене.

- У вас є двадцять хвилин, - почула я голос Румії, і вона підштовхнула мене до світла. - Потім вас випустять. Прощавайте, Айро.