Читати книгу - "Перстень Борджія, Володимир Нефф"

вигадок; безвірник не єретик, і я можу подати йому руку, не боячись забруднитися. А щодо присутності Божого розуму у твоїй душі, то можу відкритися тобі, що і я відчуваю щось подібне, і це саме відчувають і інші побожні члени нашого ордену, і що розв’язати чи інтуїтивно подолати суперечність між Божою трансцендентністю й іманентністю, інакше кажучи між неминучою дистанцією, якої дотримується Бог від створеного ним світу і його присутність в душі кожного з нас — це найзахопливіша з усіх таємниць, і я щасливий, любий П’єре, що ми розуміємось і в цих тонких питаннях. Але якби й не розумілися, це б нітрохи не шкодило — головне, що ми погоджуємось у політичних поглядах.

Петр здивувався.

— В політичних поглядах? Що ви можете знати про мої політичні погляди?

— Принаймні те, що ти намагаєшся поставити на ноги занепалу, зігнилу Туреччину й нацькувати її на Європу, а це мене страшенно приваблює, — сказав патер Жозеф.

— Не розумію, абсолютно не розумію, чому це вас приваблює, — зауважив Петр.

— Ну то знай, сину мій, — вів далі отець Жозеф, — що вже довгі роки, точніше, від лихої смерті нашого доброго короля Генріха, що сталася сім років тому, я намагаюся воскресити славу своєї старої батьківщини тим, що хочу створити з нічого хрестовий похід проти турків, який, зрозуміло, з повним правом очолила б Франція і цим би запевнила собі місце першої, найсильнішої, найспритнішої, наймогутнішої, найкращої і найсвятішої великої держави світу, якою вона, безумовно, є.

— Подібну оду Франції я нещодавно чув у Стамбулі з уст шевальє де ля Прері, — зауважив Петр.

— Шевальє де ля Прері, — відгукнувся патер Жозеф, — не може висловлюватись інакше, бо він французький дипломат; а я не можу висловлюватись інакше, бо я чернець, а правила ордену зобов’язують мене завжди говорити лише правду. Та правда чи неправда, але Святий Отець, котрий мусить дати своє «placet»[29] на такий хрестовий похід, досі не хотів про нього й чути, бо, мовляв, мав по самі вуха інших клопотів. Лише коли ти, сину мій, зайняв ключову позицію при уряді Османської імперії і почав робити свої, нині вже загальновідомі, пустощі, наприклад, коли наказав кинути до в’язниці папську делегацію…

— Це були не пустощі, бо делегація справді поводилась непристойно, і це наказав зробити сам падишах, — зауважив Петр.

— Без твоєї ініціативи він би цього не зробив, — сказав патер Жозеф. — Одне слово, після того, як розпочалася твоя кар’єра при султановому дворі, папа на своєму троні почав хвилюватися, а я, пам’ятаючи народну мудрість, яка радить кувати залізо, поки воно тепле, не гаючись вирушив до Рима, щоб розворушити Святого Отця й переконати його, що саме пора влаштувати хрестовий похід, бо нерозсудливим було б чекати, доки тобі, сину мій, пощастить модернізувати турецьке військо, як це вдалося якимось двом англійцям із перською армією. Але нехай йому дідько! Святий Отець прийняв мене дуже весело, і з мого запалу лише сміявся. Ситуація, мовляв, цілковито змінилася, і про хрестовий похід нічого навіть думати, бо запізнілий підбурювач турецької агресивності П’єр Кюкан де Кюкан уже клюнув на перший гачок, що підсунув йому негідник з негідників, і Його святості, наступникові Бога на цій землі, пообіцяли принести в кошику його акуратно відтяту голову; а в Стамбулі тим часом усе повернеться на старе, і Європі нема чого боятися. Отаке сказав мені Святий Отець своєю гарною, хоча й з італійською вимовою, латиною, а для мене, сину мій, це було мов крижаний душ. Але Бог у своїй незбагненній далекоглядності забажав, щоб я наткнувся на тебе, й ми з тобою познайомилися, саме коли я повертався із своєї невдалої подорожі до Рима, і щоб я став свідком того, як недоречно й необачно (точнісінько як і припускав Святий Отець) ти поводишся — так недоречно й необачно, як тільки можна — і так недоречно й необачно, що твої заміри можна було б вважати безглуздими, коли б для тебе не було того виправдання, що ти не знав про пастку. Тепер ти розумієш, що коли мені й залежить на тому, аби папа не отримав твою відтяту голову, то це випливає не з моєї неприязні до нього, отця християнства, і не з приятельської симпатії до тебе, а з причин цілком інших. Так, мені залежить не лише на тому, щоб тебе не вбили набагато швидше, ніж ти дістанешся до столиці, але й на тому, щоб ти виправив свою помилку, зроблену тоді, коли ти покинув Стамбул, лише розпочавши свою справу, і спішно повернувся туди. Вислухай же мене востаннє, мій нерозважливий сину: місто Баланс, де ми перебуваємо, відоме не лише своєю фруктовою торгівлею, не лише освіченістю своїх громадян, свідченням чого є між іншим і назва цього заїзду, і не лише своїм кафедральним собором, відоме воно ще й як важливе перехрестя: звідси йде шлях не лише на Ліон і Париж, а й на Гренобль і Женеву, бастіони кальвінського лжевчення, себто тут ти маєш останню нагоду зробити те, до чого я закликаю тебе від першої хвилини нашого знайомства — втікай, синку, втікай! Ми подолали тільки чверть дороги з Марселя до Парижа, бракувало дрібниці, щоб тебе вже не було серед живих. Можу відкрити тобі, що нехристові, який влаштував тобі пастку, йдеться про значний, ба навіть незмірний маєток.

— Я знаю, — сказав Петр. — Це та сволота Маріо Паккйоне, якому папа наклав арешт на спадок по дядькові. Навигадував мені, а я дурний повірив, що папа охоче поверне йому спадок за умови, що йому вдасться змусити мене випустити з ув’язнення графа та його делегацію. Тепер я знаю, що отець християнства поставив йому трохи іншу умову: принести до папських ніг кошичок із моєю відтятою головою.

— Не кажу ні, — відповів отець Жозеф. — Але якщо це справді так, як ти не безпідставно припускаєш, мій нещасний П’єре, чи не вважаєш ти, що згаданий мерзотник, у якого все поставлено на одну карту, повторить свою спробу? Подай–но мені милостиню один–два золоті, щоб я міг заплатити за постіль і харчування для відновлення сил, а сам,