Читати книгу - "Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш"

«Важко сказати. Сподіваюся, що так».

«Як давно ви зійшлися?»

— Майже рік, — сказав Магі.

Минуло три роки, як брат Вал пішов, щоб приєднатися до Зівірі Джо. Кірі було цікаво, що він робив решту часу. Вона не спитала.

Коли Клео повернулася, то вийшла з іншого тунелю, протилежного тому, у який входила. “Там все зруйноване”, - сказала вона. «Багато покинутих речей. Жодних людей. Я знайшла те, що схоже на точку задухи, і гадаю, що серце всього цього знаходиться за нею. Ходімо.”

Ісо отямився, звиваючись на плечі Кіри, через два повороти лабіринту. Вона обережно поставила його на ноги. Ісо на мить схилився до її міцних рук і сказав: «Дякую». Потім вони пішли далі.

Вони дійшли до точки задухи, яку знайшла Клео. Вона була зі шлагбаумами та станцією охорони, порожня. У відкритій коморі з іншого боку виднілися столи та стільці в людський зріст у рядах, а на перламутровій стіні була вбита біла дошка з чимось схожим на почерк кількох людей, що позначало грубо намальовану карту.

«Де охорона?» сказала Кіра. «Це місце повинно бути повне привидів».

«Так, — сказала Клео, — вони стрибають з Тріумфаліса сюди».

«Покої протистоять різновиду незначних маніпуляцій з тіньовим простором, залучених у технологію стрибка», — сказав Ісо.

— А де ті, хто був тут? сказала Кіра. «Погляньте на це місце. Де вони?»

«Я не знаю», — сказав Ісо.

«Це непогано, якщо нам не доведеться битися», — сказав Магі.

«Буде погано, якщо те, що зламана Мудрість зробила з ними, трапиться з нами», — сказала Кіра. «Ісо. Дізнайся».

«Валлі, він поранений».

«Вона цілком права, Макс», — сказав Ісо. «Необхідність важка, але не необґрунтована. Дай мені хвилинку».

«Я можу понести тебе знову, якщо доведеться», — сказала Кіра.

Ісо зосереджено заплющив очі й не відповів. Кіра спостерігала за ним, стиснувши щелепи, чекаючи, що на його шкірі відкриється ще одна ранка, чи ефект кривавої тріщини пошириться на інше сріблясте око. Тепер вона бачила, що Ісо постраждав більше. Важко було уявити, що це людина, яку вона штовхнула ногою перед очима розвеселілих охоронців Віктрікса. Важко було уявити себе Валькірі з Геї та самотню Гею з її холодним і вузьким світом, і її повною байдужістю до болю.

Через мить Ісо ахнув і відкрив очі.

Обидва знову стали сріблясто-яскравими. Коли Кіра дивилася, як ранка на його щоці зажила до лінії, а потім зникла, навіть шраму не залишилося.

«Це неможливо», — сказав він. — Швидше за мною!

— Ні, — сказала Клео, не рухаючись. «Жало в хвості, Кіра».

Жало в хвості — це те, про що ви дізнавалися в сценаріях агоге вищого рівня: що завжди була несподіванка, друга хвиля, проблема, про яку ви не подумали раніше. Кіра зробила паузу. Вона добре робила це, і це було не важко. Люди і раніше проникали в покої Мудреців, і дредноут бачив їхнє прибуття.

— Тріумфаліс, — сказала вона. «Якщо вони не можуть стрибнути тінню, вони увірвуться ззовні. І у них є карти. Що б ми не робили, ми матимемо їх незабаром».

«Але дивися, — сказала Клео, — тут гарна вузька оборонна позиція. Створена для захисту». Вона підійшла до відділу безпеки й потяглася всередину, виловивши щось, що здалося Кірі модифікованою службовою гвинтівкою. «Заряджена», — сказала вона, перевіряючи. «І навіть немає біозамка. Тук-тук. Схоже, це моя зброя».

«Ти впевнена?»

«Скільки таких сценаріїв ми проходили, Кіро?» — запитала Клео. «Я не поїхала з тобою, тому що хотіла помандрувати всесвітом із дружнім маджо. Альтернатива була така, що ти могла не летіти сюди, а я б наглядала за цивільними, — було зрозуміло, що вона мала на увазі Магі, а також Ісо, і вона не помилялася, (навіть щодо Макса), — але я кращий стрілець. Тож бажаю успіху у вбивстві Мудрості. Штовхни її за мене. Побачимося, якщо доживемо».

Вони залишили Клео з її гвинтівкою чекати біля станції безпеки та швидко пішли за Ісо через лабіринт. Ісо біг із максимальною швидкістю, яка була зручною для Кіри та Магі. — Ти дізнався, куди поділися люди Провидіння? — запитала Кіра.

«У Покоях їх було двадцять. Дев’ятнадцять були перенесені без попередження в нестабільний населений світ за чотири галактики звідси», - сказав Ісо.

“Дев’ятнадцять?” сказала Кіра. — А як щодо двадцятого?

Але Ісо вже вивів їх у відкритий зал, який мав таку ж якість надзвичайної відстані, втиснутої у крихітний простір, як і зруйнована контрольна камера вузла Мудрості на Хризотеміді. У центрі залу був водяний простір, який рухався брижами під дотиком вітру, якого Кіра не відчувала. Зі стелі, високо вгорі, звисала частина гігантського тіньового двигуна, оповита власним зеленуватим світлом, яка випускала м’які імпульси, так що вся кімната, здавалося, пульсує в такт з його серцебиттям. Навколо двигуна, наче карта зірок, сяяв складний механізм серця Мудрості.

Навколо водного басейну в повітрі мерехтіли вогні елементів керування маджо, їх було так багато, що здавалося неможливим, щоб хтось міг їх усіх зрозуміти, не кажучи вже про те, щоб ними керувати.

І чоловік, який був там, справді їх ігнорував. Натомість він сидів біля води, згорнувшись калачиком, підклавши ліву ногу під планшет, над якому працював, збалансувавши його на стопі та коліні. Його руде волосся було коротке й кучеряве. Його окуляри були в металевій оправі. Його форменний піджак лежав зім’ятим вузлом за кілька футів від нього, один з рукавів був у воді.

Кіра чекала адмірала Джоле. Вона була готова до нього через всі спогади, які були пов’язані з ним.

«Я думала, ти сказав, що не зміг знайти Аві в цій реальності», — тихо сказала вона.

Вона могла би кричати. Юнак не підняв очей. Над чим би він не працював, це було його всесвітом.

Ісо сказав: «Я знайшов тебе лише завдяки низці випадковостей».

«А це черговий збіг?»

«Яка різниця між збігом обставин і діями Мудрості?» сказав Ісо.

«Але Мудрість зламана», — сказала Кіра. — Ти сказав, що Леру її зламав.

«О, привіт», — сказав молодий чоловік біля води, нарешті піднявши очі з легким подивом. «Ніхто з вас ще не надіслав повідомлення адміралу? Здається, я знаю, куди поділася решта його команди, але, напевне, краще відправити за ними корабель, ніж намагатися повернути їх назад тіньовим стрибком. Надто далека мішень».

— Ти серйозно? — запитала Кіра.

«Майже ні», — сказав він, усміхаючись. Його усмішка була легкою, без однобокої зверхності, до якої вона звикла. «Якщо повідомлення на «Тріумфаліс» ще не переслали, можете додати, що я закінчив ремонтувати деформатор реальності для адмірала Джоле, і я хотів би справді великий бонус наприкінці року».

«Геній у кожній реальності», — сказав Ісо. «Привіт, Авіценна».

«Класне ім’я», — сказав Аві. «Але не моє. Вчений