Читати книгу - "Зона покриття"

Канонір заточився і вдарився об борт молочної цистерни. Він перелякано дивився на Клая. Гарольд імпульсивно зробив крок уперед. Том направив на нього сера Швидкого й один раз хитнув головою, ніби попереджаючи — не варто. Гарольд відсахнувся і нервово почав гризти брудні нігті. Його величезні очі були на мокрому місці.

— Зараз ми підемо, — сказав Клай. — Раджу вам залишатися тут ще як мінімум годину, бо вам справді краще з нами більше не перетинатися. Ми даруємо вам ваші життя. Трапитеся нам на очі ще раз — і ми заберемо їх. — Задкуючи, він рушив до Тома й інших, не відводячи погляду від закривавленого сердитого обличчя Каноніра, який ніяк не йняв віри у те, що сталося. Намагаючись втримати його силою волі, Клай почувався дресирувальником левів Френком Баком із старих добрих часів. — І ще одне. Я не знаю, чому фонолюди хочуть зібрати всіх нормальних у Кашваці, але скажу одне: загони зазвичай будують для худоби. Раджу подумати над цим, коли дивитиметеся наступний нічний сюжет.

— Та пішов ти, — сказав Канонір, але очі опустив і почав роздивлятися своє взуття.

— Ходімо, Клаю, — покликав Том. — Не переймайся.

— Щезни з очей назавжди, Каноніре, — сказав Клай. Та не так сталося, як гадалося.

12

Поки Клай, Том, Аліса і Джордан спали у мотелі «Стейт-лайн», який від штату Мен відділяло якихось двісті ярдів, Канонір і Гарольд їх обігнали, мабуть, скориставшись з нагоди і пройшовши п'ять-десять миль удень. Ці двоє могли залягти десь у зоні відпочинку Селмон-Фолз, і Канонір сховав свій новий засіб пересування серед півдюжини покинутих там машин. Особливого значення це не мало. Важливим було те, що ті двоє їх випередили, причаїлися, чекаючи, поки вони проходитимуть повз, і завдали несподіваного удару.

Клай майже не звернув уваги на шум двигуна автомобіля, що наближався, і слова Джордана: «Ще один спринтер». Зараз вони вже йшли по його рідній землі. Проходячи повз кожну знайому місцину: ресторан «Френо лобстер паунд», розташований за дві милі на схід від мотелю «Стейт-лайн», кав'ярню «Шейкіз», де колись подавали морозиво, навпроти ресторану, статую генерала Джошуа Чемберлена на крихітній міській площі Тернбулла, — він почувався так, ніби бачить сон наяву. Він навіть не усвідомлював, що майже не сподівався знову повернутися додому, поки не побачив здоровенний пластмасовий ріжок морозива, що височів над дахом кав'ярні «Шейкіз», такий прозаїчний і екзотичний водночас, наче у кошмарі божевільного, — заокруглений кінчик на тлі зоряного неба.

— На дорозі забагато сміття, спринтеру не проїхати, — відзначила Аліса.

Вони зійшли на узбіччя, і цієї ж миті на пагорбі, який залишився за їхніми спинами, блиснули передні фари автомобіля. На білій розділовій смузі лежав перевернутий пікап. Клай подумав, що машина, яка наближається, швидше за все вріжеться у цю вантажівку, але фари звернули ліворуч через секунду після того, як з'явилися на вершині пагорба. Спринтер легко уник зіткнення з пікапом і кілька секунд їхав узбіччям, а потім знову повернув на дорогу. Пізніше Клай здогадається, що Канонір і Гарольд, мабуть, попередньо пройшли цими маршрутом і ретельно позначили всі рифи для спринтерів на карті.

Вони стояли і дивилися. Найближче до фар, що наближалися, був Клай, Аліса стояла поряд зліва. Ліворуч від неї були Том і Джордан. Рука Тома лежала на Джорданових плечах.

— Ого, ну він і жене, — сказав Джордан. У його голосі зовсім не відчувалася тривога — це було просте зауваження. Клай теж не відчував загрози і не мав поганого передчуття щодо того, що незабаром станеться. Він геть забув про Каноніра й Гарольда.

Футів за п'ятдесят на захід від того місця, де вони стояли, був припаркований якийсь спортивний автомобіль (можливо, «ем-джі»), що наполовину з'їхав з дороги. Гарольд, який вів спринтерську машину, вивернув кермо, щоб уникнути зіткнення. Але навіть цього найменшого відхилення виявилося досить, щоб збити ціль Каноніра. А може, й ні. Можливо, Клай зовсім не був його мішенню. Можливо, він одразу націлився на Алісу.

Тієї ночі вони обрали непомітний седан «шевроле». Канонір стояв навколішках на задньому сидінні, по пояс висунувшись із вікна, і тримав у руках уламок шлакоблока з зазубринами. Голосно вигукнувши щось нечленороздільне (раніше, коли Клай був вільним художником, він зображував кульки з майже таким самим криком на сторінках коміксів — «Йахххх!»), він жбурнув блок. Пролетівши в темряві по короткій смертельній траєкторії, камінь потрапив Алісі у голову з таким звуком, що запам'ятався Клаю на все життя. Ліхтарик (це завдяки йому вона, мабуть, стала ідеальною мішенню, хоча з ліхтариками йшли всі) випав із пальців, що раптом стали слабкими, і покотився по дорозі, вкритій щебенем, відкинувши наостанок промінь світла на камінці і фари заднього світла, які мерехтіли, наче штучні рубіни.

Опустившись на коліна поряд з Алісою, Клай звертався до неї на ім'я, але не почув власного голосу, бо раптом застрекотав сер Швидкий, що нарешті пройшов випробування. Темряву пронизували спалахи від пострілів, і в їхньому світлі він бачив кров, що струменіла по лівій щоці дівчинки (Господи, що то було за обличчя).

Потім стрілянина стихла. Том кричав: «Ствол піднімався угору, я ніяк не міг втримати його рівно, мабуть, я цілу довбану обойму випустив у небо!» — і Джордан кричав: «Вона поранена? Він поцілив у неї?» — а Клай згадував, як вона пропонувала прикласти тампон, змочений перекисом, до лоба Каноніра і перев'язати рану. Нехай краще щипає, ніж інфекцію занести, правда ж? Він мусить зупинити кровотечу, і негайно. Він скинув куртку і светр. Обв'яже їй голову светром, наче довбаним тюрбаном.

Мандрівний промінь Томового ліхтарика натрапив на уламок шлакоблоку і затримався. На камені були згустки крові та волосся. Побачивши це, Джордан пронизливо закричав. Клай, важко дихаючи і сильно пітніючи, хоча вечірнє повітря було холодним, почав обгортати голову Аліси светром. Той миттєво просякнув кров'ю. У нього було таке відчуття, що на руках утворилися теплі вологі рукавички. Світло ліхтаря Тома вихопило з темряви Алісу, її голову, загорнуту до самого носа у светр (вона була схожа на полонянку ісламських екстремістів, зображену на фотографії у Інтернеті), її щоку (точніше, те, що залишилося від щоки) і залиту кров'ю шию. І Том теж закричав.

«Допоможіть