Читати книгу - "Відьмак. Вежа Ластівки"

Реданія і підмовлений Рудим Кедвен і Темерія застосували до Ковіру реторсійні мита й жорстке право складу. Купець із Ковіру, який їхав на південь, мусив — хотів він того чи ні — увесь свій товар виставляти на продаж у якомусь із реданських міст: продавати його або повертатися. Той самий примус зустрічав купця з далекого Півдня, який вибирався до Ковіру.

Від товарів, які Ковір транспортував морем, не заходячи до реданських чи темерійських портів, Реданія зажадала розбійницьке мито. Кораблі ковірські, зрозуміло, платити не бажали — платили тільки ті, яким не вдалося втекти. У грі у кота й мишки, яка розпочалася на морі, швидко дійшло до інциденту. Реданьский патрульний корабель спробував заарештувати ковірського купця, з’явилися два ковірські фрегати, патрульний корабель згорів. Були жертви.

Терпець на тому урвався. Радовід Рудий постановив навчити неслухняного васала дисципліни. Сорокатисячна армія Реданії форсувала річку Бра, а експедиційний корпус із Кедвену увійшов до Кайнґорну.

Через тиждень дві тисячі вцілілих реданців форсували Бра у зворотному напрямку, а недобитки кедвенського корпусу поволоклися додому перевалами гір Постільги. Стала зрозумілою ще одна мета, якій послужило золото північних гір. Постійну армію Ковіра складало двадцять п’ять тисяч загартованих у боях — і розбоях — професіоналів, кондотьєрів, які стяглися сюди з усіх кінців світу і залишалися безмежно вірними ковірській короні за небувало щедру плату й гарантовану контрактом пенсію. Кондотьєрів, готових на будь-яку авантюру за невимовно щедру премію, виплачену за кожну виграну битву. Тих багатих солдатів до бою вели досвідчені, здібні — й зазвичай дуже багаті — командири, яких Рудий і король Бенда з Кедвену знали дуже добре: були то ті самі, які ще не так давно служили в їхніх власних арміях, але несподівано пішли на відпочинок і виїхали за кордон.

Рудий не був дурнем і вмів вчитися на помилках. Утихомирив бундючних генералів, які вимагали походу з відплатою, не став прислухатися до купців, що жадали блокади голодом, задобрив короля Бенду з Кедвену, який бажав крові й помсти за винищення своєї елітної армії. Рудий ініціював перемовини. Його не стримало навіть приниження, гірка пігулка, яку довелося проковтнути, — Ковір погоджувався розмовляти, але у себе, у Лан Ексетері. Коза мусила прийти до воза.

Пливли вони тоді до Лан Ексетеру як прохачі, подумав Дікстра, кутаючись у плащ. Наче принижені чолобитники. Зовсім як я тепер.

Реданська ескадра увійшла до затоки Пракседи й попрямувала до ковірського узбережжя. З палуби флагманського корабля «Алата» Радовід Рудий, Бенда з Кедвену й ієрарх Новіграда, який супроводжував їх у ролі посередника, зі здивуванням роздивлялися хвилеломи, що вибігали у море; а над ними поставали мури й бастіони фортеці, яка охороняла доступ до міста Понт Ваніс. А пливучи від Понт Ваніс на північ, у бік гирла річки Танґо, королі бачили порти поряд із портами, верфі поряд із верфами, пристані поряд із пристанями. Бачили ліс щогл і білизну вітрил, яка різала очі. Ковір, як виявилося, вже мав готовий ремедіум на блокади, реторсії та митні війни. Ковір точно був готовий панувати над морями.

«Алата» увійшла до широкого гирла Танґо й кинула якір у кам’яних щелепах аванпортів. Але королів, на їхнє здивування, чекала ще одна подорож по воді. Місто Лан Ексетер не мало вулиць — тільки канали. У тому числі й Великий Канал: той вів від порту прямісінько до монаршої резиденції. Королі пересіли на галери, прикрашені багрово-золотими гірляндами й гербом, на якому Рудий і Бенда зі здивуванням упізнали реданського орла й кедвінського єдинорога.

Пливучи по Великому Каналові, королі і їхня свита озиралися і зберігали мовчання. Власне, можна було б сказати, що вони оніміли. Помилялися, вважаючи, що знають, що таке багатство й розкіш, що не можна здивувати їх проявами достатку і будь-якою демонстрацією пишнот.

Вони пливли по Великому Каналові, оминаючи величну будівлю Адміралтейства й садиби Купецької Гільдії. Вони пливли вздовж променадів, наповнених кольоровим і багато вдягненим натовпом. Пливли крізь шеренги чудових магнатських резиденцій і купецьких домів, що віддзеркалювалися у воді Каналу райдугою оздоблених, але небувало вузьких фронтонів. У Лан Ексетері платили податок від фронтону дому — чим ширше фронтон, тим прогресивно вищий податок.

На сходах палацу Енсенада, що спускалися до Каналу — а була то монарша зимова резиденція, єдиний будинок із широким фронтоном, уже очікував привітальний комітет і королівська пара: Ґедовій, володар Ковіру, і його дружина, Гемма. Пара привітала прибулих куртуазно, ґречно й… нетипово. Дорогий дядечко, звернувся Ґедовій до Радовіда. Коханий дідусю, усміхнулася Гемма до Бенди. Бо ж Ґедовій був Тройденідом. А Гемма, як виявилося, походила від бунтівної Етайн, яка втекла до Ковіру — а у жилах її текла кров королів з Ард Каррайґу.

Підтверджена спорідненість підняла настрої і збудила симпатії, але у перемовинах не допомогла. Насправді, те, що сталося, ніякими перемовинами не було. «Діти» сказали коротко, чого вони хочуть. «Діди» — вислухали. І підписали документ, названий нащадками Першим Ексетерським Трактатом. На відміну від тих, що було укладено пізніше, Перший Трактат також носив назву, що співпадала із першими словами його преамбули: «Mare Liberum Apertum»[25].

Море є вільним і відкритим. Вигода свята. Полюбляй торгівлю і прибуток ближнього свого як себе самого. Утруднення комусь торгівлі й отримання прибутку є порушенням правил природи. А Ковір — нічий васал. Є він незалежним, самоправним — і нейтральним королівством.

Не схоже було, що Ґедовій і Гемма захотіли б — хоча б для простої ґречності — зробити хоча б одну-єдину поступку, щось, що врятувало б честь Радовіда й Бенди. Але вони все-таки це зробили. Погодилися, аби Радовід Рудий — пожиттєво — уживав у офіційних документах титул короля Ковіру й Повіссу, а Бенда — пожиттєво — титул короля Кайнгорну й Маллеори.

Вочевидь, із застереженням de non preiudicando[26].

Ґедовій і Гемма панували двадцять п’ять років; на їхньому синові, Ґерарді, закінчилася королівська гілка Тройденідів. На ковірський престол зійшов Естеріл Тиссен. Засновник дому Тиссенідів.

Невдовзі, пов’язані шлюбами майже з усіма іншими династіями світу, королі Ковіру незламно дотримувалися Ексетерських Трактатів. Ніколи не втручалися у справи сусідів. Ніколи не ставили питань про чужі спадки — хоча не раз бувало так, що ковірський король чи принц мали усі підстави вважати себе за законного спадкоємця трону Реданії, Едірну, Кедвену, Цідарісу чи навіть Вердену або Рівії. Ніколи могутній Ковір не намагався анексувати або підкорювати території, не висилав озброєних катапультами й балістами канонірок у чужі територіальні води. Ніколи не узурпував права «контролю над хвилями». Ковіру вистачало