Читати книгу - "Зворотний бік світів"

і знала, що він її не може впізнати, бо те, що пережила вона, для нього ще не настало. Та сірий наче відчув її, різко розвернувся, і Мальва довго на своїй спині відчувала цікавий та трохи розгублений погляд… Отже, родина та бізнес у світі Єдиного Бога для сірого поганця — тільки прикриття? Як Остап і його мама Зорина були тільки прикриттям для сірого Шепота у світі Замерзлого Сонця. Сірі не плекають у серці любові. Це почуття в сірому світі відсутнє.

Сьогодні той самий день, коли вона побачить Остапа і все почнеться знову. Ось і знайомий під’їзд, один з небагатьох на цій вуличці та й, очевидно, у всьому Львові, на якому досі не має кодового замка. Порівнялася з брамою, чекала, відраховуючи секунди «один, два, три… п’ять…»

Не втрималася й кліпнула.

Остап ніби з-під землі вичаклувався. Стояв перед нею, такий рідний і водночас такий далекий. Сонце Яровороту тягнулося хвостиком за ним та освітлювало його постать. Перше бажання, яке ледве притамувала в собі, це кинутися йому на шию та розцілувати, а потім заплакати та розповісти, як вона тужить за ним, як їй важко поміж людьми, які її геть не розуміють.

Босий, вбраний у полотняні світлі штани, довгу сорочку, підперезану паском з грубого шнурка. За поясом варган. Стоїть, відхекується, крутячи цікаво головою. Нарешті його очі зосереджуються на Мальві і привітна щаслива усмішка розквітає на вустах:

— Це ти! Ти! Тобто ви! Знайшов, нарешті, вдало цього разу перемістився.

Він радісно плескає в долоні, а Мальва стоїть, як причмелена, готова будь-якої миті розплакатися.

Врешті Остап зупиняється, ховаючи радість. Піднімає руки долонями вгору й урочисто промовляє:

— Йменням Сварожого кола вітаю вас, панно Мальво! Вибрана великою матір’ю, я слуга ваш віднині!

Мальва у відповідь легко кланяється. Поруч метушливе й буденне життя. Перехожі обходять їх, не звертаючи увагу на дивну розмову.

Остап вдоволено продовжує. Схоже, дівчина його добре розуміє.

— О, панно Мальво! Мене послала до вас із дорученням пані Птаха. Вибачте, що спізнився на кілька днів. Дещо наплутав з її варганом, от і не туди перемістився. Але цього разу все зійшлося: місце, планети, світло. Ви така одна на тисячі сонць, пломінь ніколи з нічого не з’являється, — голос хлопчини тремтить від збудження. — Ледве не повернув назад, коли побачив чудернацький одяг. Думав, знову не туди втрапив. Знаєте, варгани майже не слухають смертних. Однак ваша посмішка та очі… А ще сяйво, яке йде з вашого серця, о, панно Мальво, його ні з чим не сплутати. Навіть ваш чудний одяг не перешкода.

Вона сумно посміхається:

— То нічого, Остапку. Не страшно. Це світ Єдиного Бога, і тут так одягаються.

Хлопець видається трохи наполоханим. Вона знає, як його звати. Звідки?

— Не дивуйся, що я знаю, як тебе звати. Усе дуже просто. Якщо тебе послала Птаха, отже, ти Остап, її служка?

Остап ствердно киває. Мальва продовжує:

— Давай, Остапе, без високих слів та пафосу, гаразд? Залишмо це для темних чи для сірих. Ти маєш передати мені скриньку. Де вона?

Хлопчина мовчки дістає з-за пазухи дерев’яну скриньку з червоного дерева. Шанобливо, з поклоном, простягає Мальві.

Дівчина впевнено бере скриньку до рук, обережно відчиняє її. Усередині, на дбайливо вистеленій оксамитовій тканині червоного кольору, лежить Перемінник. Лишень мить милувалася ним, він здавався живим, бо тріпотів та звивався змією.

— Потримай скриньку, Остапе, — попросила хлопця.

Той узяв скриньку до рук. Мальва обережно дістала ланцюжок з оберегом. Він був теплим і приємним на дотик. Не вагаючись, вона вдягла його собі на шию.

Сонце-оберіг торкнулося її шкіри біля сонячного сплетіння, здалося навіть, що воно от-от спалить її. Мальва наповнилася сонцем. Світ довкола почав змінюватися. Як їй цього не вистачало…

— Дякую, Остапе. Ти чудовий слуга та друг. Пані Птасі дуже пощастило, що поруч з нею такий чоловік, як ти. — Хлопець трішки зашарівся і вже геть по-іншому дивився на Мальву. — Тобі треба повертатися додому, але маєш пообіцяти, що виконаєш завдання, яке я тобі дам. Я знаю, що Птахи у Яровороті зараз немає. Вона з певних причин змушена була покинути ваш світ. Так само знаю, що твій господар, пан Стриб, захворів і що Учитель Посолонь ним опікується. Звісно, в Учителя дуже багато проблем, однак я змушена просити тебе передати йому мого листа і простежити за тим, щоб він його прочитав. Зрозумів? Зробиш? Будь ласка!

Остап запопадливо закивав. Вона ще просить? Хай накаже тільки, і він для неї зірку з неба дістане. Яка неймовірна дівчина!

— Так-так, звісно, панно Мальво. Для вас, що завгодно…

— Стоп! — різко перебила Остапа. — Якщо хочеш, щоб ми стали друзями, то говори мені «ти», без «панна» і так далі. Гаразд? Просто Мальва.

Остап усміхнувся і вже геть не пафосно заговорив:

— Добре, Мальво, я все передам.

— От і файно. — Мальва витягає зі свого ранця вчетверо складені аркуші паперу, обережно кладе їх до скриньки та зачиняє її. — Передай Учителеві Посолоню з рук у руки та простеж, щоб прочитав.

— Обіцяю. Зроблю. — Остап киває. Тоді ховає скриньку за пазуху. — Е, той, — ніяковіючи озивається хлопець. — Мальво, ми ще зустрінемося? І наша зустріч це не випадковість?

— Зустрінемося, Остапе. Обіцяю. Усе тільки починається, принаймні для нашого Всесвіту точно. І все обов’язково буде добре. Бо якщо ні, то це ще не кінець. Так сказав мені один дуже хороший друг, вірний, справжній друг.

Вона підходить до хлопця впритул. Стоїть так близько, що він може розгледіти веснянки на її обличчі, бісики в очах, сум у кутиках уст. Йому аж перехоплює подих. Мальва торкається рукою його вій, ніжно проводить по щоці, поривчасто цілує в губи та, швидко перейшовши дорогу, не озираючись, йде геть від заскоченого поцілунком Остапа.

Хлопець стоїть якусь мить, приголомшений, але щасливий. Відчуває, як у серці розпускається ніжна прекрасна квітка. Квітка Мальва. Тоді посміхається сам собі, весняному небу, не зважає зовсім на холод, який шпичаками впивається в босі ноги. Тоді враз згадує про скриньку, серйознішає, перебігає на інший бік вулиці та зникає у скверику на Золотій, між голими деревами. Він повинен передати послання Учителю, і він його передасть, і простежить, щоб той його прочитав, чого б це йому не коштувало. Він уміє бути наполегливим.

Уже вдома Мальва картала себе, що не озирнулася, не подивилася ще раз в очі хлопцеві уже після поцілунку. Хотіла знати його реакцію на свій імпульсивний вчинок, яким вона змінювала майбутнє. Не лишень листом. Знала точно, що хлопець передасть його Посолоню, а