Читати книгу - "Смиренність отця Брауна"

— Тепер я все зрозумів, — сказав отець Браун з незмінним спокоєм. — Дякую вам за розповідь.

Полишивши дівчину наодинці з її спогадами, священик поспішив до сусідньої кімнати, де застав самих Гілдера і Мертона, біля яких сидів у кайданках Патрик Ройс. Перепрошувальним тоном Браун запитав старшого детектива:

— Можна мені за вашої присутності перемовитися з арештантом, і чи не змогли б ви на хвильку зняти з нього ті погані кайданки?

— Але він дуже сильний чоловік, — застережливим голосом сказав Мертон. — Навіщо знімати з нього кайданки?

— Бачите, якби я мав змогу потиснути йому руку, то я б не відмовився від такої честі, — смиренно відповів священик.

Обидва детективи здивовано витріщилися на нього, а отець Браун додав:

— Може, ви самі їм все розкажете, пане?

Чоловік у кріслі лише похитав кошлатою головою. Тоді священик повернувся в бік поліцейських і промовив:

— Отже, це доведеться зробити мені. Людські життя важливіші за суспільну репутацію. Я маю намір врятувати живого, а про мертвих нехай турбуються такі ж мертві.

Він підійшов до фатального вікна і виглянув з нього, не перестаючи говорити:

— Я вже казав, що у цій справі забагато зброї як на одну смерть. І я мушу додати, що ті знаряддя, насправді, — це ніяка не зброя, жодне з них не стало причиною смерті. Усі ці зловісні інструменти — зашморг, закривавлений ніж, заряджений пістолет — були, виявляється, рятівними засобами. Їх використали не для того, щоб убити пана Аарона, а, навпаки, — щоб врятувати йому життя.

— Як врятувати йому життя? — перепитав Гілдер. — І від кого ж тоді була загроза його життю?

— Від нього самого, — сказав отець Браун. — Армстронґ був суїцидальним маніяком.

— Що ви таке кажете? — вигукнув Мертон несамовитим голосом. — А як же його релігія веселості?..

— То жорстока релігія, — сказав священик, дивлячись у вікно. — Чому було не дати йому трохи поплакати для полегшення душі, як це робилося з діда-прадіда? Його плани не вдалися, погляди не виправдали себе, за маскою веселості був прихований самотній розум атеїста. Щоб підтримати публічний імідж веселуна, він знову навернувся до пияцтва, з яким був покінчив ще за молодості. Лише справді непитущий може зрозуміти, чим небезпечний алкоголізм: тим, що він викликає у психіці образ того пекла з чортами, про яке у тверезому житті попереджає здоровий глузд. На цей раз бідолашний Армстронґ не стримався і до ранку напився до чортиків, сів і закричав, що він у пеклі, таким нелюдським голосом, що його не впізнала рідна дитина. Він марив про смерть і з тою божевільною ідеєю фікс оточив себе різними знаряддями вбивства — зашморгом, револьвером і ножем. Ройс випадково зайшов і зрозумів, що діяти треба блискавично. Він жбурнув ножа чимдалі позад себе, схопив револьвер і, не маючи часу розрядити його, спорожнив обойму, вистрілявши кулю за кулею в підлогу. Самовбивця побачив четвертий варіант для себе і кинувся до вікна. Рятівник зробив єдине, що зміг, — схопив його і спробував зв'язати по руках і ногах. А тоді прибігла та нещасна дівчина і, помилково зрозумівши ситуацію, метнулася з ножем звільняти батька від мотузки. У поспіху вона різонула бідолашного Ройса по пальцях, з яких стекло трохи крові, єдиної крові у цій трагедії. Ви ж, ясна річ, самі бачили, що на обличчі прислужника після удару з'явилося трохи крові, хоча обличчя не було ушкоджене? Отож, бідна дівчина встигла перерізати мотузку, якою був зв'язаний її батько, і відразу втратила свідомість, а отже, не побачила, як він, поточившись, випав з вікна і полетів у вічність.

У кімнаті надовго запала тиша, крізь яку ледь чутно дзенькав об метал ключ, яким Гілдер відмикав кайданки Патрика Ройса. Потім він сказав звільненому:

— Знаєте, скажу вам правду. Ви і ваша дама заслуговуєте більшого, ніж побачити некролог про Армстронґа.

— До дідька некролог, — сердито вигукнув Ройс. — Хіба ж ви не зрозуміли, що я повівся так, аби вона не дізналася правди?

— Щоб вона не дізналася якої правди? — спантеличено перепитав Мертон.

— Що вона, нехотячи, згубила рідного батька, дурню! — ревнув секретар. — Якби вона не розрізала мотузки, її батько був би зараз живий. Та вона збожеволіє, якщо про це дізнається.

— Ні, я гадаю, що цього не станеться, — зауважив отець Браун, беручи в руку свого капелюха. — Мабуть, мені варто самому про все їй розповісти. Адже навіть фатальні помилки не отруюють життя так, як гріхи. Сподіваюсь, ви обоє тепер заживете щасливо. А мені пора повертатися до школи для глухих.

Він вийшов надвір і пішов травами, що хилилися від вітру. Його перестрів знайомий з Хайґейта і сказав:

— Щойно прибув головний слідчий. Усе готове до проведення розслідування.

— Я мушу повертатися до школи для глухих, — відказав отець Браун. — Мені дуже прикро, але нехай розслідування якось обійдеться без мене.

Сохо — торговельно-розважальний квартал в центральній частині лондонського Вест-Енду. Тривалий час мав славу району розваг (Тут і далі — прим. ред.).