Читати книгу - "Вільняк"

Ні, щось тут було не так. Човен-флагман ніби на місці, ще десять човнів летіло за ним під усіма вітрилами, не порушуючи шиків, курсоводський човен, звично задерши бушприта, пурхав сюди-туди… Натомість решта човнів флотилії рухалися якось мляво, непевно, вітрила їхні пообвисали, а кепсько наладнані гирі все збивали з курсу.

— Люба наша Варіс. Флотилія наче в повному складі, — пробуркотів собі під ніс Професор Світлознавства. — Ніби все гаразд! — Він похитав головою. — Не розумію, в чім тут річ?

— Таж вони летять, як жовтороті пташенята, — здогадався нарешті Професор Темрявознавства. — Не знають навіть, із якого боку підступити до вітрила. Ви подивіться на їхнього курсовода. Він тільки те й робить, що збирає всіх докупи!

— Давайте, ну ж бо давайте! — примовляв, зціплюючи кулаки, Фелікс.

Коли флотилія пілотів-новачків опинилася ближче, її помітили гобліни, з’юрмлені навколо галявожерів. До повітряних човнів з землі шугнув цілий рій запалених стріл та метальних куль, і коли вони ціляли, до Світлякової вежі долинали крики учнів.

Кулі влучали в один човен за одним, і ті, втративши швидкість, з обвислими вітрилами, мчали штопором до землі.

— Ну-бо, розвертаймося — і вниз! — не знаходив собі місця розхвильований Професор Темрявознавства. — Небом благаю, підтягніть долішні вітрила! Таж вас умить перестріляють!

Поки флотилія долетіла до міських околиць, у її лавах зяяли величезні прогалини, та ба! Човни і далі щохвилини падали на землю.

— Давайте, ну ж бо давайте! — похмуро буркотів Фелікс. — Бодай щось та має ж у вас вийти!

Аж ось флотилію помітили оборонці, і над Новим Нижнім містом залунали крики радості та підбадьорливі вигуки. Фелікс додивився, що пілоти на чільному човні та на тих десятьох, що певно летіли слідом, вправно перегрупували свої вітрила і стали заходити на посадку. Вони безшелесно спустилися на майдан під Світляковою вежею, викликавши несамовитий галас серед примар та повітряних піратів. Анітрохи не зважаючи на ґвалт, вони хутенько позіскакували на землю та й давай сигналити човнам, що тяглися позаду.

Один за одним, незграбно, наче ними ніхто й не кермував, човни заходили на посадку. Від зіткнення з помостом літуни вилітали з сідел і всім на потіху падали на землю. Невдовзі майданчик повнився Бібліотекарськими Лицарями, небесними піратами та примарами, що допомагали ошелешеним прибульцям. Фелікс вихором злетів на майданчик і розчинився в натовпі, Професори Світлознавства та Темрявознавства поспішилися сходами за ним.

— Варіс! — лементував хлопець, пробиваючись до капітанського човна. — Варіс! Чому так довго?

Капітанша обернулася, скинула шолома, захисні окуляри — і Фелікс остовпів, навіть не намагаючись приховати подиву.

— М… Маґда? — пробелькотав він. — Маґда Бурлікс… А де ж тоді моя сестра?

Професори Світлознавства і Темрявознавства, пробившись крізь гурму на майданчику, підійшли до Фелікса.

— Та тут же тільки учні! — вражено вигукнув Професор Світлознавства.

— З Озерного приплаву, — підхопив Професор Темрявознавства. — Хвала Небу, а то ми вже не сподівалися вас побачити!

— Гаразд, а де флотилія Варіс Лодд?

Маґда, — вона аж з ніг падала з утоми, — понурила голову, обличчя її було попелясто-сіре. Вона спробувала заговорити, і на її зелений літунський костюм крапнула сльоза.

Стоб Луммус, Молодший керівник Озерного приплаву, важко зліз із човна, підійшов до них і показав палюхом кудись за спину.

— Ксант Філатін розповість тобі краще, — сказав він. — Якби не він із Маґдою, якби не їхні лицарі, ви б нас тут більше не побачили.

Фелікс зирнув, куди показував Стоб. На посадку заходив останній повітряний човен — Курсоводів. Досі він тримався над землею, вичікуючи, коли приземлиться остатній учнівський човен. Різьблений бушприт у формі щуроптаха весь їжачився гоблінівськими стрілами, вітрила були геть подірчені, пообпалювані. Коли човен торкнувся землі, літун вискочив із сідла й підійшов до них. Увесь його літунський костюм був закривавлений.

Ксант вітально кивнув головою. Кругом метушилися примари та пірати, виводячи прибульців з відкритого майдану, а Бібліотекарські Лицарі допомагали ошелешеним учням шукати сховку. Фелікс стояв, не звертаючи уваги ані на метальні снаряди, ані на команди: «Всі по сховках!», і не зводив із Ксанта запитального погляду.

— Ну, розказуй, — озвався він нарешті.

— Флотилія пролітала над Великим озером… Певніше, її рештки після сутички на південних околицях, — заговорив Ксант товстим, твердим голосом. — І тут ми побачили вогонь… Горіла Велика бібліотека, її оточували гоблінівські полчища та галявожери. Усі розуміли, що, покінчивши з бібліотекою, вони візьмуться за Озерний приплав. І Варіс послала Сіру ланку — всіх дванадцятьох бібліотекарів — оборонити учнів, а сама вона… — Голос його затремтів.

Фелікс слухав, ні на мить не спускаючи з нього очей.

— Ну, що вона?

— Те все сталося на моїх очах, — сказав Ксант. — Я бачив зі свого «Щуроптаха», коли облітав Озерний приплав. Що то був за бій — годі передати…

— Годі передати, кажеш? — Фелікс починав дратуватися.

— Так, — промовив Ксант, і знову голос його став похмурий і твердий. — Таке не щодня побачиш. Над самісінькою водою флотилія перешикувалася у щільну лаву і, з Варіс на чолі, помчала до Великої бібліотеки. Спершу вони обстрілювали нападників із луків та арбалетів, а коли вийшли стріли, линвами витягували з бібліотеки палахке колоддя і скидали його гоблінам на голови. Вони билися до останнього, аж поки зайняли вітрила, а там і самі човни… Відтак вони полетіли над лісом, а роз’ярілі гобліни погналися за ними.

Ксантові очі спалахнули, голос зміцнів.

— Вони помчали за ними, як лісова міль за ліхтарем, і переслідували їх Темнолісом, віддаляючись від Озерного приплаву, аж поки позникали з очей усі вогні. Тоді гобліни кинулись назад і, поминувши Велику бібліотеку, налетіли на Озерний приплав. Та поки вони вернулися, всі учні були уже в небі й укупі з нами