Читати книгу - "Кришталеві дороги, Микола Олександрович Дашкієв"

Курт Гешке був німцем, а вітчизни, власне, не мав. Сполучені Штати не виправдали його сподівань, вони не дали — а тепер видно, що й не змогли б дати, — йому щастя. Тільки одним він зобов’язаний Америці: отим К-генератором, на якому відкрито “резонанс-ефект”.

Але ж такі генератори є і в Радянському Союзі. Ця країна-велетень усе ще лишалася таємничою і незрозумілою, викликала полохливу пошану. То, може, поспитати щастя ще в ній? Доктор Курт Гешке не буде нахлібником, дармоїдом — він заплатить за проживання щедро: секретом легкоплавкого скла. І тільки одне в нього буде прохання: дозволити працювати з К-генератором. А щодо “резонанс-ефекту” — видно буде далі.

Аби відрізати собі шлях до відступу, Курт зразу ж написав Альошину довгого листа, в якому розповів насамперед про трагічну загибель Катрін, повідомляв, що з цілого ряду причин кидає працю в “Пітсбург плейт гласс” і виїжджає додому, в Західний Берлін. Писав, що, бажаючи відшкодувати провину колишнього обер-лейтенанта Рудольфа Гешке, хотів би передати від його імені радянському народові секрет найновітнішого легкоплавкого скла, — і навіть наводив його основні технологічні показники. А в кінці натякав, що хотів би приїхати до Києва, щоб хоч якийсь час попрацювати в лабораторії надвогнетривів.

Надсилати такий лист поштою було надто рисковано, тому Курт попрямував до радянського посольства. Там його зустріли чемно й привітно, пообіцяли переправити лист негайно і пояснили, що згідно з радянським патентним правом доктор Гешке за передачу державі прав на винахід одержить значну суму грошей, яких йому вистачить на тривалий час перебування в СРСР. Виявилося, що й питання про візу можна розв’язати дуже легко.

Курт вийшов з посольства вже аж надвечір, задоволений наслідками розмови, заспокоєний щодо свого майбутнього. Завтра о цій порі він буде в Західному Берліні, а ще через тиждень чи там два — у Києві. І хто знає, може, саме в тому чудесному зеленому місті, — в кращому розумінні “несучасному” проти кам’яних мурашників Америки, — він і знайде своє омріяне щастя!

“Місто страху”, так називають Вашінгтон навіть призвичаєні до всього американці. За статистичними даними, тут щодоби фіксується тридцять два збройні пограбування, три убивства, понад сімдесят нападів на жінок, чотириста великих крадіжок. У столиці Америки після восьмої вечора порожніють навіть центральні вулиці, а вже на околицях кожен дім перетворюється на озброєну фортецю. Інакше й не можна: на допомогу не сподівайся ні від кого, бо і поліція здатна захистити тільки саму себе.

Курт знав це, але не поспішав до готелю, — адже ще не смеркло. Він ішов, заглиблений у свої думки, не помічаючи, що його невідступно супроводжують двоє таких собі звичайних з виду хлопців. Вони то дещо відставали на кілька кроків, а то прискорювали ходу. Перезиралися по-змовницькому, поглядали то на потік зустрічних автомашин, то на ворота дворів.

А коли з боку “Юніон стейшн”, центрального вокзалу, вихопилась велика чорна машина і, прямуючи на максимальній швидкості, наблизилася на якихось десять-п’ят-надцять метрів, ці двоє молодиків раптовим злагодженим рухом штурнули Курта Гешке так, що він, перечепившись через низеньку огорожу тротуару, впав на асфальт вулиці саме там, де часткою секунди пізніше прокотилися важезні колеса броньованого “Ягуара”.

Ранкові газети коротко поінформували, що німець Курт Гешке загинув під колесами автомобіля внаслідок власної необережності.

На околиці великого промислового міста край порослого чагарником урвища над річкою стоїть довжелезний сірий будинок примхливої архітектури. Він схожий на океанський лайнер, який невідомим чином забрався далеко в глиб суходолу та й застряв на одному з пагорбків. Увечері, коли загораються круглі ілюмінатори центральної вежі споруди, разком червоних сигнальних ліхтарів прокреслюється висока радіощогла на ній, а в довколишню тишу просочується глухий потужний гуркіт, схожість із кораблем стає просто разючою. Та максимальної ефектності будинок Інституту вогнетривів набуває тоді, коли з його численних вікон вихоплюються пасма нестерпно яскравого світла. За блакитною напівпрозорістю ситалових блоків у лабораторіях буяє вогонь. Що там оте жалюгідне полум’я лісових пожеж і навіть кривава вакханалія вулканів, коли отут сяють дуги, яскравіші за сонце, а у ваннах К-генераторів найтугоплавкіші мінерали киплять і випаровуються, як вода! Що там оті небесні громи, коли тут від басовитого, урочистого гудіння аж вібрує грунт довкола! А коли б гримнуло на повну потужність — гойднулася б уся Земля!

Але не в сліпучості й не в гуркоті виявляється справжня сила, — це тільки її зовнішні, зовсім не обов’язкові атрибути. Так, страшно дивитися, коли, плюючись розжареною лавою, розверзається гора, відкриваючи шлях у свої надра. Та ще страшніше, — бо незвичніше! — буде бачити, як беззвучно й покірно осідають скелі, “потопаючи самі в собі”, та з якою легкістю просувається крізь гірські породи резонансний підземохід, лишаючи по собі надміцний тунель. І вже не довго лишилося чекати такого видовища. Ось вона, посеред лабораторії, перша, дуже недосконала модель кваркового резонатора. Сергієві навіть соромно, що конструкція така некрасива і незграбна, вдесятеро важча і більша, аніж потрібно. Але хай уже так. Якщо урядова комісія побачить сьогодні за оцим неоковирним і слабкосилим велетнем могутнього пігмея — на допомогу Альошину прийдуть найкваліфікованіші інженери, найвправніші майстри. Кожну де-тальку майбутньої злагоди буде розраховано за найточнішими формулами, а її зовнішні контури виліплять фахівці промислової естетики.

А зараз — це всього-на-всього дещо перероблений К-генератор. Його волохаті азбестові “ноги”, що були криві, як у природженого кавалериста, тепер випростано і припасовано до стальної рами, яка своїми численними колесами може котитися з кінця в кінець лабораторії. Постамент-ванну викинуто геть, бо резонансні промені битимуть просто вниз, на підлогу, де між рейками одна поруч одної покладено брили з найрізноманітніших мінералів. І основна, і допоміжна холодильні злагоди теж змонтовані на рамі обабіч генератора. А до них товстою лиснючою гадюкою з кронштейну під стелею звисає чорний кабель силової мережі.

Незграбна споруда. Некрасива споруда. Але хіба в цьому суть? Головне полягає в тому, що сьогодні буде вперше продемонстровано офіційній комісії, які можливості дає відкриття Сергія Альошина, і