Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

Рой їде відразу після закінчення фільму, який я додивилася суто з принципу.

Мама зателефонувала і сказала, що вони залишаться з ночівлею у друзів, можна було б запропонувати йому посидіти довше, провести разом час, але чомусь, коли ми залишаємось удвох, усі теми, які ми починаємо обговорювати, наче не підходять. Не виходить підібрати таку, щоб задовольняла нас обох і була цікавою. Рой часто говорить про футбол, розповідає про друзів, я, у свою чергу, про свої виступи на танцях, ми цілуємося, дивимося фільми, іноді обговорюємо сюжет, і… все. Не розумію чому так, адже це ж Рой! Я так довго мріяла про нього, як буде здорово, якщо ми будемо разом. Як він вгадуватиме мої бажання, а я підтримуватиму його у всьому. Як ми складемося наче пазли, але весь час створюється відчуття, що один із країв пазла не підходить. А який – я не можу зрозуміти.

Зітхаю і вирушаю на кухню. Після перегляду жахів знаходитися одній вдома не дуже приємне заняття. Проходячи холом, натискаю на вимикач і те саме роблю на кухні. Зі світлом не так страшно.

Підходжу до холодильника, щоб дістати відерце з морозивом, але до свого величезного розчарування не виявляю його там. Бліін, я ще вчора доїла залишки і забула сказати місіс Грант, щоб вона купила ще.

Зітхнувши, набираю собі склянку води і забираюсь на барний стілець. Дістаю з кишені мобільний і, розблокувавши його, знаходжу контакт Скайлера.

Мені не дуже подобається перспектива ночувати одній у будинку, а він, як на зло, ще не повернувся. Адже не думає він залишитися будь-де на ночівлю, правда ж?! Чи думає?

Цей здогад мені зовсім не до душі.

Вирішивши, що нічого не станеться, якщо я потурбую його, пишу Скайлеру повідомлення:

Ти сьогодні будеш?

Тільки нехай спробує не прочитати!

Але відповідь не змушує на себе чекати довго.

«Не планував»

"А що?"

Не планував… Хмурюсь, перечитуючи повідомлення кілька разів. Значить, він таки знайшов дівчину.

Напевно, з мого боку неправильно відволікати його зараз, але мені справді страшно самій.

«Батьки сьогодні не приїдуть. Я подивилася фільм, і тепер мені моторошно одній в будинку. Ще й морозиво, як на зло, закінчилося.»

Відправляю. Галочки стають кольоровими. Скайлер не відповідає. Десять секунд, двадцять. Ну, давай же, скажи, що ти приїдеш. Тридцять секунд.

«Може, ти все ж таки приїдеш?» - Не витримую і відправляю сама.

"Компенсувати ніч не обіцяю, але як твоя молодша сестра я була б тобі дуже вдячна."

Прочитує миттєво, немовби не закривав діалогове вікно.

«З тебе вечеря»

Єс!

«Вже готую! Обожнюю тебе!"

Зістрибую зі стільця і ​​швидко знаходжу в холодильнику качку з картоплею. Вечір більше не видається нецікавим. Настрій злітає на максимум.

Вмикаю музику на телефоні та вирішую, що потрібно приготувати салат, щоб Скайлер не давився їжею всухом'ятку.

Пританцьовуючи, вибираю овочі, нарізаю та заправляю йогуртовою заправкою. Щойно світло фар видніється у вікні, відразу ж відправляю гарнір з м'ясом у мікрохвильову піч.

Кинувши на себе погляд у відображенні вікна, розпускаю волосся і розчісую його пальцями. Поки крутилася, хвіст розтріпався, не виглядати мені чукчею.

Мікрохвильова піч сигналить про готовність, і в цю ж секунду на кухню входить Скайлер. Усміхаюся, чомусь відчуваючи бажання підійти до нього і обійняти. Прямо хочеться дуже сильно. Він йшов закритим та стриманим, сподіваюся, настрій у нього змінився. Якщо ні, то я намагатимусь допомогти.

- Все готове, - обводжу рукою стіл, який спеціально підготувала для нього.

Скайлер оцінює мої старання задумливим поглядом і ставить поруч відерце з фісташковим морозивом.

- Ти здається, сказала, що в тебе морозиво скінчилося.

Захоплення наповнює груди. Він купив мені морозиво!

- Дякую, - все ж таки не витримую і цмокаю його в щоку.

Куточок завжди серйозних губ повзе вгору.

- Немає за що. А ти чому одна?

Вимивши руки, він береться за вечерю, а я, вмостившись навпроти, пірнаю ложкою у цебро.

Ммм, обожнюю!

- Ми подивилися фільм, і Рой поїхав, - відповідаю, знизуючи плечима.

- Якщо батьків немає, міг би й не їхати.

- Не знаю, - замислююсь я, - рано йому ще надовго залишатися в мене.

Широка брова саркастично повзе вгору.

- Ви зустрічаєтеся майже місяць.

- І що? – байдуже веду плечима. Не визнавати ж, що мені нудно з ним і набагато більше хотілося провести час зі Скайлером, а не з Роєм. - А як твій вечір? Я знову все зіпсувала?

Корчу винну фізіономію, але насправді винною себе не відчуваю. І Скайлер це чудово бачить.

- Вона була мене не варта, - усміхається він ще ширше, цитуючи мою недавню репліку, - ти так тоді казала?

- Так. Тому що якби була гідна, ти б не залишив її заради боягузки сестри.

Не знаю, що я такого сказала, але його обличчя знову стає серйозним.

Дочекавшись, поки Скайлер доїсть, я відправляю посуд у посудомийку і прямую до холу. Хлопець іде слідом.

- І що тепер? Я їхав додому, щоб лягти спати об одинадцятій? - Запитує, пригальмовуючи.

- А що ти пропонуєш? - Не зовсім розумію, про що він.

Другий фільм я не витримаю.

- Батьків немає, Лів. Лягати спати в чітко вказаний час не обов'язково.

І не давши мені можливості для роздумів, бере мене за руку і веде на терасу.

Ми влаштовуємось на нещодавно встановленій гойдалці. Сидіння у неї велике, вміщує двох, а то й трьох людей. Можна відкинутися на спинку і потроху розгойдуватися, милуючись зірками. Що ми, власне, і робимо.

Скайлер мовчить, а я вперше за довгий час наважуюсь йому поставити запитання, яке збиралася поставити з нашої першої зустрічі.

- Тоді, того вечора, коли твої друзі відібрали у мене мобільний, чому ти їх не зупинив?

Скайлер відкидає голову назад і схиляє набік, щоб дивитися прямо на мене.