Читати книгу - "Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра"

Я ледве дочекалася закінчення мелодії, а потім благополучно злиняла з танцювального залу під приводом втоми (так-так, я дівчинка тендітна, до уваги не звикла, а тут такий зразок мужності поруч.Ммені треба пережити щастя, що звалилося на мене, загалом зіграла на гордості цього самця).
Поглядом відшукала батьків, які розмовляли з поважними леді та джентльменами, а сестра тим часом розважалася у компанії молоденьких дівчат. Схоже, полювання поки відкрили тільки на мене. Знизавши плечима на власні думки, я вирішила тимчасово ретируватися, тому що на мене почали поглядати молоді хлопці. Так, один хижак відступив, а за ним підтягуються інші. Я акуратно просувалась у бік алькова, але була перехоплена міцними чоловічими руками. Від несподіванки ойкнула і розгорнулася, потонув у темних очах чоловіка.

- Не хочете потанцювати? - Голос у нього був чарівний, і я обережно кивнула, погоджуючись.
Я думала ми повернемося до зали, але чоловік повівся інакше, він акуратно взяв мене за руку і вирушив до скляних дверей, виходячи в сад. Я в нерозумінні озирнулась, чим викликала у шатена посмішку.

- Там дуже шумно, і занадто багато зайвих очей, - він простягнув долоню, запрошуючи на танок, і я поступилася. Музику тут було чути виразно, тому ми нічого не втратили.
Рухи незнайомця були плавними і чарівними, а поряд з ним я почувала себе справжньою дівчиною на побаченні. Ми мовчки кружляли, дивлячись у вічі один одному, і нікому й на думку не спало розірвати цю принадну тишу. Коли танець закінчився, ми обоє розчаровано зітхнули, але чоловік не розгубився, запрошуючи мене на прогулянку чудовим зимовим садом. Він накинув на мої плечі камзол, і ми пішли мощеною доріжкою, насолоджуючись компанією один одного.

– Як Вам святкування? - Першим заговорив шатен, і я посміхнулася, відповідаючи:

- Дуже мило і дуже галасливо, - зізналася, і чоловік кивнув головою, погоджуючись.

- У нас завжди так, але Ви звикнете.
Розмова знову затихла сама собою, а ми продовжили йти вперед: я розглядала дивовижні для півночі рослини, а співрозмовник вирішив мені не заважати. У якийсь момент я замріялася, і не побачила швидкий рух з боку шатену, він міцно обійняв мене, а мої рот і ніс накрив хусткою, що неприємно пахнула. Свідомість повільно почала мене покидати, і я впала, підхоплена гарячими руками чоловіка, але цього вже не відчула, так само, як і не почула його прощальних слів:

- Вибач, Астеліє.
Опритомніла я в маленькій, але дуже дорого обставленій кімнаті, яку освітлювало приглушене світло каміна, а за вікном все ще панувала ніч. Ворухнулась на ліжку, намагаючись підвестися, і тієї ж миті почула владний голос:

- Доброї ночі, дитино. Радий вітати тебе у себе в гостях, - я обернулася в бік того, хто говорив, і побачила короля Х'юмленда власною персоною. Він сидів у кріслі біля ліжка та посміхався.

Драгонія. Академія Польотів
Прокрутившись півночі, я все ж таки заснула, а коли настав час вставати, то я прокляла всіх і вся, не бажаючи розплющувати очі.

- Амі, ми так на навчання спізнимося, - умовляв мене мій чоловік, але це не працювало. - І сніданок уже майже охолонув.

- Прогуляємо? Чи можна я першу лекцію у ректора пропущу? - благала я, але Кіл був непохитний:

- Не можна. Тоді нас до польотів не допустять, - і тут я підстрибнула, наче ошпарена.

- Що значить не допустять? - Пішла в наступ, рухаючись у бік чоловіка.

- А то й означає. Сьогодні всі твої лекції будуть присвячені ширянню над землею, і без них у небо ніяк, - знизав плечима мій дракон, і я побачила хитрування в його очах.

- То що ти мовчав? - Я підхопила рушники і речі, після чого помчала у ванну кімнату приводити себе в порядок.
А потім легкий сніданок, і ось я вже біжу в потрібну мені аудиторію.

"Я їм не допущу!", - бурчала я по дорозі, а Кіл вже відкрито посміювався з мене.