Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

Джек притиснувся до скла. Голова йшла обертом від цієї порнографії, від цих реальних жінок. Від Сіда, від дверей у минуле життя, які зачинилися назавжди. Він поїхав додому, у голові страшенно паморочилося. Діставшись додому, він побачив у дверях візитівку «Цілком таємно», на якій було написано «МАЛІБУ РАНДЕВУ».

Він уже уявляв собі скандальні заголовки завтрашніх газет:

БОРЕЦЬ З НАРКОТИКАМИ ПІД КАЙФОМ РОЗСТРІЛЮВАВ НЕВИННИХ ГРОМАДЯН

КОПА-ЗНАМЕНИТІСТЬ ЗВИНУВАЧУЮТЬ У ВБИВСТВІ!

НА ДЖЕКА-ПЕРЕМОЖЦЯ ЧЕКАЄ СТРАТА! КОХАНКА-МАЖОРКА ПОПРОЩАЛАСЯ ІЗ НИМ У КАМЕРІ СМЕРТНИКІВ.

Розділ 26

Вони прийшли разом, під ручку — Інес одягла свою найкращу сукню та капелюшок з вуаллю, що приховувала синці. Ед показав жетон — і вони спокійно пройшли через запасний вхід, оминувши пресу. Працівники вишиковували гостей рядочками — Дрімленд ось-ось мав відкритися.

Інес не приховувала збентеження: вуаль її капелюшка здіймалася від частого дихання. Ед роздивлявся навсібіч, і все, що траплялося йому на очі, нагадувало про батька.

Центральна алея була облаштована у стилі 1920-х у США — фонтанчики із содовою, діафільми, персонажі в танці: коп на обході, хлопчинка-газетяр, що жонглює яблуками, дівчатка, що танцюють чарльстон. З одного боку — Амазонка: механічні крокодили, екскурсії джунглями на човнах. З іншого — вкриті снігом гори; продавці солодощів у шапочках із мишачими вухами. Монорейкова дорога Мучі Мауса, тропічні острови — словом, безкінечні гектари див і магії.

Спершу вони покаталися на монорейці: перший вагон, перший рейс, шалена швидкість, угору-вниз — на віражах Інес несамовито верещала. Потім покаталися на санях у «Світі Пола»; пообідали хот-догами, морозивом та фірмовими сирними кульками від Мучі Мауса.

Потім завітали на «Пустельну Ідилію», у «Будиночок розваг Денні», зайшли на виставку, присвячену міжпланетним подорожам. Інес втомилася: захват теж буває виснажливим. Та й сам Ед раз по раз позіхав після безсонної ночі.

Вечір на роботі видався пекельний: стрілянина на Черамоя, усі підозрювані мов під землю провалилися. На місце злочину довелося їхати йому: кількаквартирний будинок, хтось стріляв по першому поверху. А далі почалися дива: знайшли револьвери тридцять восьмого та сорок п’ятого калібру, сама квартира була обладнана під щось типу складу. Вона виявилася абсолютно порожньою, якщо не брати до уваги деяких атрибутів садо-мазо, телефона там теж не було. Власність орендаря з’ясувати не вдалося; управитель сказав, що отримував орендну платню поштою, щомісячними чеками на суму сто доларів у конвертах, його все влаштовувало і зайвих питань він не ставив — не міг назвати навіть імені мешканця. Судячи зі стану помешкання, вичищали її поспіхом, але при цьому ніхто нічого не бачив. На рапорт довелося витратити чотири години — чотири години, вкрадених у «Нічної сови».

Виставка була відверто нудною; Інес пішла до дамської кімнати, Ед вийшов на вулицю.

Повз нього пройшла група віп-гостей — Тіммі Валберн і ще якісь «багаті гаманці». Почитавши першу шпальту «Геральд», виникло враження, що не було зараз нічого важливішого за відкриття Дрімленду та справу «Нічної сови».

Він спробував був повторно допитати Коутса, Джонса і Фонтейна, але не зміг вичавити з них ані слова. Свідки стрілянини у Ґріффіт-парку на впізнанні почали раптом сумніватися і про трійцю затриманих казали: «Схожі на тих, але не впевнений». Оскільки список розшукуваних автомобілів поповнився ще й «фордами» та «шевроле» 1948—1950-х років, то нічого дивного, що тачку так і не знайшли. За керівництво розслідуванням точилася закулісна боротьба: шеф Паркер підтримував Дадлі Сміта, Тад Ґрін проштовхував Расса Мілларда. Зброю не знайшли, від «меркурія» Солодкого Рея — ані сліду. Гаманці та сумочки жертв було знайдено в каналізації за кілька кварталів від готелю «Тевір» — якщо об’єднати цей факт із тим, що було знайдено стріляні гільзи у Ґріффіт-парку, то ставало зрозуміло, навіщо Елліс Лоу не злазить із Паркера, аби той зі свого боку не злазив із Еда.

— Це все — непрямі докази, давай, скажи своєму цьому Екслі, хай розкручує ту мексиканку, здається, вони знюхалися. Хай вмовить її пройти допит під сироваткою правди, нам потрібні соковиті подробиці, як у справі Ліндберґа, нам потрібні деталі, лише тоді ми зможемо розкрити справу «Нічної сови».

Повернулася Інес, сіла з ним поруч.

Перед ними відкривався чудовий краєвид: Амазонка, гіпсові гори.

— Як ти почуваєшся? — спитав Ед. — Додому не хочеш?

— От від чого би я не відмовилася — так це від сигарети, хоч я взагалі не курю.

— І не починай. Інес…

— Так, я згодна переїхати у той твій будиночок

— І чому ти передумала? — посміхнувся Ед.

Інес заправила вуаль під поля капелюшка.

— Я бачила в туалеті газету, там Елліс Лоу розводив про мої нещастя. Схоже на те, що він від цього кайф ловить, так що я вирішила, що краще мені триматися від нього подалі. Знаєш, а я навіть не подякувала тобі за цей капелюшок.