Читати книгу - "Клянусь, я твоя, Поліна Ендрі"

- Я вагітна, Стен.

- Він так і не з'явився?..

Я заперечливо хитаю головою і закушую губу, відчуваючи, як на очі підступають сльози, і тут мене остаточно прориває. Надривно схлипнувши, я подаюсь вперед і стуляю руки в нього за спиною, тихо схлипуючи йому в плече. Не дивлячись на те, що від нього віє теплом, якоюсь невидимою підтримкою та спокоєм, Стен не поспішає обіймати мене у відповідь.

- Кім, якщо я можу щось зробити, ти скажи, - голос його м'який, але безсилий.

- Що ти можеш зробити, крім того, щоб нервувати мене своїми залицяннями? - невиразно бурмочу я йому в плече.

Він м'яко посміюється і тепер справді обіймає мене у відповідь.

- Не хвилюйся, я більше не набиватимуся тобі в чоловіки.

У мене теж виривається з грудей смішок і я піднімаю обличчя, дивлячись на нього тепер уже справді з усмішкою, хоч і не такою радісною, як мені хотілося б.

- Ти мене теж вибач, - тихо вимовляю я.

- За що?

– За те, що не змогла полюбити.

У повітрі повисає мовчанка, Стен довго дивиться в мої очі, і поступово його посмішка тане, повертаючи обличчю задумливий тягар. Він ніжно прибирає пасмо волосся від мого обличчя, обхоплює мої щоки долонями, а потім нахиляється і цілує мене в лоба. Я прикриваю очі і протяжно видихаю, дозволивши собі на мить розслабити пута. Я міцніше стискаю руки в нього за спиною і ховаю обличчя на плечі, відчуваючи його теплі обійми.