Читати книгу - "Серце дракона 1, Валентина Бродська"

Лола квапливо переодяглася в дорожню сукню Рамії і прилаштувала перуку з довгого хвилястого волосся. За допомогою гриму зробила шкіру злегка засмаглою, підвела очі і збільшила вуста. Здалеку її можна було прийняти за доньку Блерісів. А щоб трохи замаскувати розбіжності, Лола одягла капелюшок з вуаллю. Саме в цей момент, легенько постукавши, зайшов Ларс. Глянув на дівчат і не стримав свого захвату:

- Нічого собі, я й не думав, що так гарно вийде! 

Найманиця з камеристкою задоволено посміхнулися.

- Так, ще шубку одягне, рукавички і ніхто не здогадається, - промовила Рамія, а потім звернулася до чоловіка:

- Ларсе, мені вже час іти, і я прошу затримати караван на декілька годин - нам з Гором потрібно якомога більше часу.

- Так, я все зроблю, ось - це тобі! - сказав і простягнув найманиці пакунок.

- Що це?

- Трохи їжі та вода. Думаю, що про це ти не встигла попіклуватися.

- Так, ти вгадав, дякую.

Хоча Рамія знала, що Гор все візьме, але турбота Ларса була такою зворушливою. Дівчина тепло йому посміхнулася, взяла пакунок і заховала до заплічника.

Ларс пильно вдивлявся в її обличчя, наче хотів щось сказати, але не наважувався. Натомість він пристрасно пригорнув до себе дівчину.

- Бережи себе, чуєш? І так, я буду хвилюватися! Тож до зустрічі, Крихітко! - палко прошепотів їй на вушко, розганяючи по тілу дівчини сиротинці.

Він хотів її поцілувати, але різко відпустив, кинувши погляд на Лолу.

Камеристка вдавала, що все що тільки відбулося її не стосується. Ларс опанував себе і звернувся до неї:

- Лоло, чекай тут на леді Агату і виконуй всі її інструкції - вистава скоро почнеться!

На цім слові Блер пішов.

- Фууух! - голосно видихнула камеристка, притискаючи руку до грудей, - Не чоловік, а справжнісінький вулкан! Він, Рамі, як дивиться на тебе, аж палає!!! Ух!  Хоча… намагається це в собі погамувати. О, я знаю - сплячий справжнісінький вулкан! - захопливо торохтіла камеристка.

- Він дійсно кохає мене, Лоло? - з надією і сумом в голосі запитала найманиця.

- Е-е-е, знаєш…- зніяковіло промимрила дівчина.

- Ясно, не продовжуй! Я все зрозуміла.

Найманиця похмурніла, але все таки посміхнулася камеристці на прощання.

- Нічого ти не зрозуміла! - обурилася Лола в спину найманиці, коли та відчиняла вікно, щоб покинути кімнату.

Камеристка підбігла до Рамії і схопила її за руку.

- Послухай! Щоб давати оцінку глибині чийогось кохання, я маю достеменно знати що це таке! Але я точно знаю, що Ларс до тебе не байдужий! Ти і сама це відчуваєш. Тож не засмучуйся і не пришвидшуй події, подруго! Цей чоловік - складна особистість, він і сам в собі ще не розібрався! А ти, головне, бережи себе!

Рамія просвітліла, обняла камеристку і зникла за вікном.

Зістрибнувши на дах прибудови чи то кухні, чи то іншого господарського приміщення, найманиця за хвилину опинилася біля стайні. Поруч з ворітьми на ослінчику розслаблено сидів Гор, підставляючи лице зимовому сонцю, а перед ним фиркало двоє осідланих коней.

- Насолоджуєшся? - грайливо запитала Рамія.

- Га? - спохватився чоловік і обурено пробурчав - Нарешті! Явилася! Напланували тут маленьку війну, а самі ніяк з корчми не виберемося!

Дівчина лише посміхнулася і вправно скочила в сідло.

- Поїхали, сидню, поки всі зайняті своїми справами.

- Хто сидень? Я - сидень? Ну, знаєш!

Гор, мов ошпарений, злетів на Щасливчика і найманці наввипередки поскакали трактом.

Ларс тим часом заглянув до начальника валки - там все було стабільно, його підлеглий, мов з глузду з'їхав. Зловтішно посміхаючись, Блер спустився на перший поверх і підійшов до змовників, які так і сиділи за столиком. Він зніяковіло звернувся до начальника охорони:

- Кхм, я не знаю як сказати. Я думав, що це пройде там через десять-двадцять хвилин, і це не набуде розголосу… Знаєте, у кожного бувають якісь розлади різного, кхм… характеру, своя драма.., але це таке, таке… я ще не бачив… Ось. Шановне товариство! У нас серйозні проблеми!

Під час цієї довгої тиради з паузами і придиханням обличчя зрадників мінялося в кольорі декілька разів. "Бідолашні, що вони тільки собі не надумали та саме цікаве попереду!", - подумав про себе Блер і продовжив:

- Ви маєте це побачити! Всі мають це побачити! - обурено і навмисно голосно вигукнув Ларс, привертаючи увагу.

- Що? Що трапилося!? - загомоніли інші охоронці і погоничі.

- Наш караванвожатий захворів на невідому хворобу, він ні на що не реагує! Але може я помиляюся і хтось з таким зустрічався? Ходімо, ходімо, мені потрібна допомога! - сказав Ларс, ні до кого конкретно не звертаючись.

Першими підскочили зрадники, вони хутко понеслись сходами в бік кімнати начальника валки, до них приєдналося ще з десяток чоловіків. Блер неспішно пішов слідом, непомітно кивнувши двом погоничам. Ті приєдналися до нього.

А на другому поверсі розверталося справжнє дійство. Зрадники увірвавшись до кімнати, від побаченого застигли, мов соляні стовпи. Не кожен день станеш свідком такого розпусно-еротичного дійства у одноосібному виконанні. Першим відмер начальник охорони. Він взяв глек з водою, який стояв на столику для вмивання і плеснув на свого ошалілого оголеного товариша.

Той відірвався від подушки і затьмареним поглядом подивився на начальника охорони.

- О, Гердо, ти така вигадниця, боюсь навіть спитати, що по мені потекло, - і хтиво розсміявся, - Йди до мене, моя розпуснице!

Караванвожатий з нелюдською силою схватив товариша і вп'явся поцілунком в його губи.

Чоловік від несподіванки втратив рівновагу і впав з навіженим на розхрістане, мокре ліжко.

А публіка все прибувала і прибувала, поки начальник охорони марно намагався звільнитися з палких обіймів.

- Гей! Розступіться! - закомандував Ларс.

Чоловіки неохоче звільнили прохід. Два дужих погоничі хутко звільнили начальника охорони. Караванвожатий намагався протестувати, він кричав і благав повернути його кохану, аж поки його не вирубили одним ударом.