Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

— Бігти, як пацюк з корабля, що тоне, я не стану. Досить. Набігалася. Невже ти не розумієш, що так не можна? Через наше майбутнє, через пам'ять Елейн.

Він підвівся і відійшов до вікна. Я бачила, як напружилися його плечі, як скам'яніла спина, як він стиснув пальці, почувши ім'я матері. Він боровся, ось тільки з чим? Зі страхами чи власним прагненням до правди?

— Припустимо, — повільно промовив він, не обертаючись. — Поки що просто теоретично, але припустимо. То що ти пропонуєш?

Виявляється, вітальня у Еда всього за п'ять кроків завдовжки. Туди-сюди, туди-сюди, думай, Грейс, думай. Тобі потрібні факти. Інформація. Справжня, правдива, максимально точна. До Брема з розпитуваннями не прийдеш, родина Вів'єн мене приб'є ще на порозі і допомагати не стане, друзі Еда теж не підходять. Не зламувати же слідчий відділ служби магічного контролю?

— Ед, — я завмерла на місці, вражена несподіваним здогадом. — А де ми зараз? Тобто, у якому районі міста? Чи далеко звідси до фонтанної площі?

— Доволі, але дістатися пішки можна, — обережно зауважив він. — А навіщо тобі?

— Думаю, нам слід заглянути в гості до однієї людини.

— Не найрозумніша думка.

— До старого друга. Справді треба.

— Якщо він не є власником великої мережі нелегальних перевезень, то не уявляю, чим він міг би нам допомогти.

— О! — Я наблизилася до Еда й зазирнула у йому вічі. — Він набагато цікавіша особистість. І не виключено, що зможе пролити світло на те, у що ми вплуталися насправді.

— Мда? — Ед дуже вдало проігнорував мій безневинно-благаючий погляд. — І чому ж?

— Тому що він — колишній начальник третього міського відділу розслідувань...

— Ти з глузду з'їхала?!

— …На ім'я Вільям Колті. — Ага! У мене також, знаєте, є чим здивувати. — Мій опікун. Колишній, звичайно. Людина, чиє прізвище я ношу вже дев'ять років. Щоправда, ми давно не спілкувалися, так, листівками до дня народження обмінювалися, але… — я багатозначно знизала плечима.

— І це гарантує, що він не здасть нас першому патрулю?

— Із задоволенням вислухаю, які в нас альтернативи.

Я чесно дала йому час запропонувати більш безпечні варіанти, ось тільки, на жаль, без сторонньої допомоги, грошей та інформації навіть Верткому Еду виявилося непросто вигадати план, повністю позбавлений ризиків.

— Йому можна довіряти? — нарешті поцікавився він.

— Майже певна.

— Це «майже» може нам дорого коштувати.

— Боюся, тобі доведеться довіритись моєму чуттю і вмінню розбиратися в людях.

— Це найбільше й лякає, — він похитав головою. — Гаразд. Якщо ризикувати, то поки ніч і ховатися легше. Ти пам'ятаєш адресу?