Читати книгу - "Відродження-4, Кулик Степан"

«Вітаємо! Ви частково виконали поставлене перед вами завдання! Поточний прогрес 1/12. Нагорода — 10 000 пунктів досвіду. Ви отримуєте новий рівень. Увага — ваш супутник отримує новий рівень!

Увага! До активації поглинача залишилось 5 хвилин. Ви знаходитесь у зоні поразки! Рекомендуємо заплющити очі, лягти на підлогу та включити захисне поле на максимум. Мінімальна безпечна відстань до Джерела — 400 метрів!

Увага! Ви перебуваєте в зоні поразки! Зворотний відлік увімкнено!»

Напис замиготів і зник, а замість нього, у правому кутку огляду виникло табло зворотного відліку. І, треба сказати, секунди змінювалися надто жваво. Може, поряд із Джерелом, і час прискорюється? Цікаво, звісно, ​​але зараз не до теоретичних міркувань. Нам би забратися звідси пошвидше. І, бажано, разом із рештою частин тіла. Тим більше, що жодного захисного поля я не маю.

— Лео… — дівчина смикає за рукав. — Пішли звідси. Щось мені якось тривожно стало. Не подобається тут.

— Так-так… звичайно. Ау! Пане Архимаг! — говорю досить голосно. Не кричати ж на повний голос. — Ми вже все подивилися. Можете забирати нас звідси!

Тиша…

— Гей! Хазяїне! Екскурсію закінчено! Сам казав: п'ять хвилин! Час вийшов! Ау!

Тиша…

— Трясця!..

Караул! На лічильнику трохи більше трьох хвилин лишилося! І що робити? Халепа. В усіх книгах, у героїв на такі випадки, коли щось іде не за планом, завжди був план «Б». А в мене чомусь нічого такого немає? Тому що не підготувався як слід. Поспішив… Твою ж гіпотенузу. Трясця... трясця, трясця... Воно ж реально зараз бабахне... Он, полум'я вже колір міняти починає. Ще й у закритому приміщенні. Жодна броня не допоможе. Та й не маю я її… Чи є?

У темпі виводжу інвентар...

М-так. Мріяти не шкідливо… Окрім стартових обладунків, нічого. Залишається сподіватися, що броня Чорного лицаря виявиться міцнішою. Так що відходимо в найдальший кут і… О! А це що? Угу… Зовсім забув. Золоте перо... Безглузда і нікому не потрібна цяцька. Ось тільки, чому комірка з нею підсвічена?

Знайшли час… Хоча… Все одно зайнятися нема чим. Говорити нічого не хочеться, щоб голосом себе не видати і Сашку не лякати. Нехай для неї все трапиться раптово… Обіймаю дівчину міцніше, щось ласкаво бурмочу їй на вухо, а очі тим часом бігають текстом.

«Артефакт «Перо Фортуни»! Виконує одне заповітне бажання! Для активації вимагає 1 000 000 мани! Увага — виявлено доступне джерело мани. Артефакт повністю заряджений! Увага — артефакт «Перо Фортуни» активовано! Для використання візьміть артефакт у руку, уважно подивіться на нього та загадайте те, чого ви хочете! Потім, промовте бажання вголос. Увага! Чітко формулюйте завдання! Уникайте фраз і слів із можливим двояким тлумаченням! Після використання артефакт буде знищено! Повторне використання неможливе!»

— Твою гіпотенузу! Сашко! Дивись, що маємо! Бажання! Бажання! Зараз… зараз… Трясця, чортів циферблат… Не дає зосередитися. Скільки там? Хвилина! У нас ще ціла хвилина! Встигнемо. Закрити очі. Зосередитися. Раз… два… три… Я хочу… Я хочу…

— Додому, — промовила Сашка, перш ніж я зібрався з думками.

Кінець книги четвертої

Кінець