Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

— Тобі не варто.

— Знаю, — пошепки додаю. — Але я не можу нічого вдіяти зі своїми почуттями.

— Я не можу так вчинити з тобою. Пробач.

Він забирає мої долоні з свого обличчя і йде.

Дідько, та що це з ним?!

***

— Дивний, — відповідає Мія на мою розповідь про ситуацію із Даніелем — Я його взагалі не розумію.

— Я теж.

Ввечері ми вирішили пройтися по магазинах. Мія, щоб відпочити, а я — знайти сукню на весілля Руслана. Маркус так полюбив Ніколаса, що все частіше залишався у них вдома і проводив час із сином.

— Поглянь-но! — подруга тягне мене до магазину і показує червону коротку сукню. — Як гадаєш, мені підійде?

— Вона підійде, але навіщо тобі? — посміхаюся з того, як сяють її очі.

Мія давно не була такою щасливою.

— Я йду приміряти. Чекай мене тут.

За декілька хвилин ми виходимо з магазину, вже маючи для Мії сукню. 

Я рада, що вона нарешті стала такою щасливою.

— Тобі потрібно щось таке, що вразить гостей, а особливо Даніеля, — каже подруга, розглядаючи сукні на вітринах.

— Мені не потрібно вражати Даніеля. Він не поїде зі мною.

— Він впертий, а отже поїде. Повір, я його знаю за ці роки дуже добре.

Зітхаю, розуміючи, що вона може мати рацію. Даніель якщо щось вирішить, то все так і буде.

— Амеліє, поглянь! — Мія зупиняється біля вітрини з сукнями і тягне мене.

На вітрині знаходився манекен з довгою темно-синьою сукнею. При світлі вона переливалася блискітками і виглядала дуже ефектно. Тут не було рукавів та жахливого бантика на поясі, які я ненавиділа. Також на ній не були присутні будь-які інші елементи декору, але всю увагу до сукні привертали декольте та виріз на спині.

Подруга навіть не почекала, доки я скажу свою думку про цю сукню і повела мене в магазин.

— Мія, що ти робиш?

— Ти повинна хоча б приміряти цю сукню. Вона неймовірна! Я впевнена, що ти в ній будеш виглядати неймовірно!

— Гаразд, — посміхаюся і прошу продавця дати приміряти сукню.

Приміряючи її, я не могла відвести очей від такої краси. Мія сказала, що ця сукня ніби була пошита саме для мене і намагалася вмовити мене купити саме її.

— У мене немає стільки грошей на сукню, Міє, — тихо промовляю я, коли виходжу з примірочної перевдягнута у свій одяг.

— Попроси якогось гарного чоловіка оплатити покупку, — промовляє чоловічий голос.

Біля Мії сидів Крістоф, якого я помітила не одразу.

— Ти тут з якого дива? — запитую, згинаючи брову.

— Я просто був у спортзалі і побачив вас ще коли ви заходили до магазину, тому пішов за вами.

— Зрозуміло, — відповідаю йому і віддаю сукню.

— Що ти робиш? — незадоволено промовляє Мія.

— Віддаю сукню. В мене немає грошей на таку розкіш. Я краще піду в якійсь своїй старій сукні, як і відразу планувала.

Мія розчаровано дивиться на мене, після чого ми втрьох йдемо з магазину. Ще зайшовши в декілька магазинів, ми не знаходимо нічого цікавого, тому вже скоро повертаємося додому.

На мій телефон приходить смс-повідомлення щойно я сідаю вечеряти. Я вже звикла до повної самотності в квартирі з того часу, як ми з Даніелем не разом. Спочатку було незвично, адже ми майже кожен день та ніч проводили поряд, але потім все було по-іншому.

Як до нашої зустрічі.

Даніель: То що там з поїздкою?

Я декілька хвилин вагаюся: відповісти смс чи зателефонувати, але врешті решт обираю написати повідомлення.

Амелія: Як я вже казала — тобі не потрібно зі мною їхати.

Його відповідь приходить майже одразу.

Даніель: Це найменше, що я можу зробити. Дозволь мені. Я дуже цього хочу.

Я знову вагаюся. Можливо дійсно варто погодитися, а вже після весілля повідомити батькам про наш розрив? З одного боку, вони за цей час звикнуть до нього, а з іншого — я не хочу розчаровувати їх перед весіллям друга.

Амелія: Дай мені трохи часу. Я завтра тобі дам відповідь.

Після цього я вимикаю телефон і майже всю ніч проводжу у роздумах.