Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

     Емілія.

- Де ти, Еміліє? - щойно приймаю виклик від Анни, вже другий за сьогодні.

- Поряд із рестораном! - роззираюся на всі боки.

- Чудово! Заходь в середину, третій столик біля вікна. Він вже має тебе чекати, а я добігаю! - швидко вимовляє вона і кладе слухавку.

“Як відчувала, що схоже щось буде! Вірніше, що чекатиме якась підстава!”, - зітхаю і заходжу в середину закладу. 

- Доброго дня! - вітаюся зі статним чоловіком, який саме листав меню на тому місці, про яке обмовилася Анна.

- Доброго! Ви напевно Емілія? - обвів мене поглядом з голови до самих п’ят. 

- Мене Анатолієм звати! Якщо чесно, трішки не так Вас уявляв. - розгублено додав.

     “Звичайно! На сцені я виступала у широкому капелюсі, який прикривав майже повністю обличчя. Хіба що червоні губи залишалися на видноті. Зараз на обличчі майже ніякого мейку. Одягнута в скромний класичний одяг, а не облягаюча сукня до самої підлоги. Контраст я Вам скажу! Тому можу зрозуміти чолов’ягу! Але ж мене теж не попереджали! Тож має те що має!”

     Сіла навпроти.

- То сценічний образ. - спокійним тоном відповіла.

     Його ж ніхто не силує. Цей чоловік сам робить вибір вкладатися в мій проєкт чи ні.

- Досить цікавий образ, якщо вже бути відвертим. Ця таємничість додає певної родзинки у Ваш виступ! А найголовніше - Ваш чудовий голос! - сипав компліментами він. 

- Дякую! 

- Доки ми чекаємо Вашу продюсерку…

     “Мого кого? Коли це Анна встигла змінити свою посаду з менеджера клубу до мого власного продюсера?”, - здивовано подумала, але виду не подала. Власне що з нього візьмеш, це у неї особисто треба запитувати.

- Одразу зазначу, для запису Вашого синглу потрібна чималенька сума, якщо робити це якісно на нормальній звукозаписуючій студії, а не в підвальному приміщенні, самі розумієте різницю! - інформація з його вуст лилася нескінченним потоком. 

- Я розумію це! І вже маю певну суму! - почала виправдовуватися я. 

     Якось так незручно, обговорювати це питання з чоловіком якого геть не знаю, та й бачу вперше. 

- Я хочу ще поглянути на Ваш виступ! Можливо прийде на думку, як має виглядати кліп, щоб паралельно можна було запустити… - наче випадково торкається моєї руки при розмові.

     “Нічого собі оберти у нього!”, - тільки і встигала слідкувати я. 

     “Не можу зрозуміти лише, чому він вхопився так за мене? Збагатитися на невідомій співачці одразу, це треба бути йому зовсім наївним, щоб в таке вірити! Можливо розраховував на жінку-вамп, а отримав звичайну дівчину хоч і з голосом.”

     Ліза.

     “Оце так цікава зустріч!”, - аж сьорбати свій коктейль перестала.

     Емілія власною персоною, та ще й з якимось чоловіком. 

     Боже, що за дівчина. Скрізь встигає! Міняє чоловіків наче рукавички. 

     Грає з себе порядну, недоторканку! Та в неї на лобі написано - розпусниця! Що всі чоловіки в ній знаходять? Звичайна зовнішність, майже без мейкапу. Одяг такий, що я за гроші б таке не одягнула! В забитому секонді краще речі можна знайти майже задарма! 

    Чоловік явно не в моєму смаку. З натяком на заможність, але невідповідність мене шкрябає десь там на підсвідомому рівні. Хоча б поглянути нижче, на його  потерте взуття, що статусна людина не може собі дозволити зручне та не дешеве? 

    Переводжу погляд знову на неї. І роблю непомітно декілька фото своїм телефоном. Який зручний момент. Цей типчик щойно торкався її руки. Наче й невинний жест, але вже багато про що свідчить. Шкода не чути про що розмовляють. Зате, Емілія не бачить мене, а отже поводиться розкуто. 

    Та ось моя подруга відірвалася від екрану свого телефона. Дідько, як не вчасно! Треба ж буде про щось говорити!

- Така нудьга сьогодні! - бідкається подружка Ірка. - Жодного цікавого самотнього чоловіка! Напевно сходжу до жіночої кімнати на хвильку, припудрити носика!

- А можна мені зателефонувати з твого телефона. В мене закінчилися хвилини. - попросила в неї я.

- Звичайно! Зараз розблокую! - повільно натиснула код і протягнула мені свій стільниковий.

     “Йди, йди, люба! Не поспішай!”, - проводжаю її поглядом. 

     Одночасно з цим відправляю їй на месенджер зроблені щойно фото. Зберігаю телефон Марка на її гаджеті. Потім пересилаю світлини йому, і все підчищаю за собою, щоб не залишити жодних слідів! 

     “А що, хай Марк теж знає! Що за штучка його помічниця, на яку явно звертає увагу останнім часом. І жодного ризику! Телефону Ірки в цьому месенджері не відображається, сама навчила подругу як це зробити. Та навіть якщо якимось дивом дізнається, та вона така дівчина що й послати може, і заблокувати абонента.”

     Аж настрій поліпшився! Хоч якось помстилася  та прибрала зі шляху зайву конкурентку! 

     Ось і подружка повернулася.

- Ірусю, ходімо звідси! Ти права на всі сто. Тут якось аж занадто нудно! - промовляю до подруги, а сама жестом кличу офіціянта, прихльобуючи рештки мартіні зі свого келиха.