Читати книгу - "Дім Жахів, Voron"

Олексій закрив очі, намагаючись відгородитися від навислої загрози. Але це не допомогло. У його свідомості спливали сцени: обличчя друзів, яких він не зміг захистити, миті, коли він відчував себе безпомічним. Він не міг втекти від цього.
Монстр нахилився до нього, і його дихання було холодним, як сталевий лід. — Відчуй свій страх! Він — твій єдиний друг тепер!
З жахом Олексій відкрив очі і побачив, як монстр поглинає його страх, занурюючи його у самі глибини його свідомості. З кожною секундою він втрачав контроль над собою, його внутрішній світ розривався від болю, і він розумів, що ця боротьба була програна.
Крики його внутрішнього "я" зливалися з далеким відлунням, і все, що він знав, розсипалося в прах.
Олексій більше не міг чинити опір, і в цей момент він усвідомив, що залишив свою нову любов одну, а його страх став тією самою темрявою, що поглинула його цілком.
Олексій лежав на підлозі, його дихання стало поверхневим, ніби він тягнув повітря з останнього залишеного ресурсу. Монстр, випромінюючи зловісну ауру, стояв над ним, його очі світилися, як два зловісних вогню, повні задоволення.
— Ти завжди думав, що зможеш врятувати її, — проголосило створіння, його голос звучав як тріск старого дерева. — Але тепер ти сам став жертвою свого страху.
Олексій відчув, як його страх зростає, як гнітюча тінь, що нависає над ним. Він знав, що нічого не може зробити. Створіння нахилилося до нього, його дихання було холодним, як зимовий вітер, і воно доторкнулося до його обличчя, залишаючи за собою крижані сліди.
— Що ти бачиш? — прошептало воно, немов знаючи, які образи прокладаються у його свідомості. — Скажи мені про свої страхи!
В той момент перед його очима виникли жахливі образи: він бачив, як Марина була поглинута темрявою, як вона губилася в безодні, а він не міг допомогти. Він бачив, як всі його близькі йшли, залишаючи його одного в пустому, безмежному світі.
— Ні… — прошептав він, його голос тремтів від відчаю. — Я не можу це витримати…
Монстр усміхнувся, насолоджуючись його стражданнями. — Це лише початок, Олексій. Ти будеш страждати так, як ніхто не страждав раніше.
Створіння вхопило його за горло, стискаючи, ніби збиралося вичавити з нього все життя. Олексій відчував, як його сили залишають його, і страх заповнив кожну клітинку його тіла.
— Ти не зможеш втекти, — проголосило воно, коли його жертва почала осідати. — Ти належиш мені.
З кожною секундою Олексій втрачав контроль над своїм тілом, і в той момент, коли його свідомість почала розчинятися в темряві, він відчув, як монстр всмоктує його страхи, перетворюючи їх на свою силу.
— Помирись з цим, — прошептало створіння, його голос звучав як зловісний шепіт з самих глибин аду. — Ти станеш частиною мене.
Олексій закрив очі, і в цей момент всі образи заповнили його свідомість: крики, страх, біль, і він більше не міг з цим впоратися. Останній подих став для нього звільненням, і в той момент, коли життя покинуло його тіло, він зрозумів, що більше не зможе захистити Марину.
Монстр, задоволений своєю перемогою, відпустив його тіло, яке впало на підлогу. Олексій став безжиттєвою фігурою, а монстр, наситившись його страхом, відступив на крок, щоб насолодитися моментом тріумфу.
Тиша знову окутала кімнату, і лише глухі звуки дощу за вікном залишалися свідками цієї жахливої розправи, коли світ Олексія остаточно занурився в безодню.

ЛИЦЕМ ДО ЛИЦЯ ІЗ ЖАХОМ

Марина бігла коридором, її серце колотилося, ніби в відчаї, і кожен крок здавався останнім. Вона відчувала, як страх пронизує її, і в цей момент все навколо затопило мраком. Вона кинула останній погляд на двері, де зник Олексій, і її нутро стиснулося від гіркоти та втрати.
Ніби з нізвідки, тінь окутала її, і вона різко зупинилася, коли побачила монстра, що з'явився перед нею. Його очі світилися, як два зловісні вогню, і його усмішка була повна божевільного задоволення.
— Ти одна, — проголосило воно, його голос звучав, як шепіт вітру, проникаючий у саме нутро. — Як ти себе почуваєш?
Марина відчула, як її страх переростає в ненависть. — Чому? — запитала вона, її голос тремтів, але в ньому вже відчувалася сила. — Чому все це? Чому ви їх убиваєте?
Монстр зробив крок ближче, його дихання було холодним, як зима. — Тому що страх — це їжа. Вони бояться, і це надає мені силу, — проголосило воно, і в його голосі звучала радість, немов він насолоджувався кожним моментом їхніх страждань. — Твій друг був смачним частуванням, і тепер ти також станеш частиною цієї симфонії страху.
— Але це жахливо! — закричала Марина, і її страх перетворився на гнів. — Чому ви не можете залишити нас у спокої? Ми нікому не завдали зла!
Монстр розсміявся, його сміх лунав, як гуркіт грому. — Це і є істина, моя дорога. Я не завдаю зла, я просто існую. Вони бояться — я живлюся. Їхній страх робить мене сильнішим.
Марина відчула, як її внутрішня боротьба звужується до межі. Вона розуміла, що монстр не розумів їхніх страждань, їхнього болю. Він був позбавлений емоцій, позбавлений людяності.
— Але це не повинно тривати! Я не дам тобі зробити це зі мною! — прокричала вона, зібравши всі свої сили.

Створіння нахилило голову, і в його погляді проскочила тінь цікавості. — І що ж ти збираєшся зробити?

Марина, сповнена рішучості, встала прямо, хоча серце калатало від страху. — Я не буду боятися тебе! Я не буду жертвою!

Монстр завмер, наче оцінюючи її слова. Але в його очах вона побачила лише безодню. Слова Марини не могли змінити його природу, але в її голосі була іскра, здатна спалахнути, як полум'я в темряві.

— Ти будеш боятися, — проголосило воно, його голос став зловісним. — Я покажу тобі, що таке справжній жах…

З кожним словом монстра страх знову заповзав у її душу, але вона знала, що повинна боротися. Цей монстр забрав у неї все, що вона любила, і вона не могла дозволити йому здобути перемогу.