Читати книгу - "Сплячі красуні"

На це ніхто не відгукнувся. Те, що Мора Данбартон зробила зі своїм чоловіком і двома дітьми, було добре відомо. Це трапилося тридцять років тому, але деякі злочини неможливо забути.

7

Років за три чи чотири до цього, а може, п’ять чи шість — нульові таким прожогом майнули повз неї, що орієнтири були туманними — на парковці поза «Кеймартом»[20] у Північній Кароліні один чоловік сказав Тіффані Джонс, що вона нашукує собі лиха. Хоч якими мутними не були останні півтора десятиліття, цей момент запав їй у пам’ять. Чайки верещали, вихоплюючи щось зі сміття навкруг вантажної платформи «Кеймарта». Мжичка мережила вікна машини, в якій вона сиділа, джипа, що належав тому чоловіку, який сказав, що вона нашукує собі лиха. Той чоловік був магазинним охоронцем. Вона щойно в нього відсмоктала.

Так вийшло, що він схопив її, кола вона цупила дезодорант. Ті quid pro quo[21], щодо яких вони домовилися, були простими й недивними: вона робить йому оральний секс, він її відпускає. Такий м’ясовитий сучий син. То виявилася ще та операція, дістатися до його члена попід кермом машини, відшукати його десь між черевом та стегнами. Але Тіффані вже всякого-різного робила, і це було такою дрібницею, порівняно з тим, що не потрапляло навіть у довгий список — окрім того, що він сказав.

— Такий облом для тебе, еге ж?

Співчутлива гримаса розповзлася по його обличчю, коли він горзався на сидінні, намагаючись підтягнути свої яскравочервоні пластмасові бігові труси, мабуть, єдині, які він зумів знайти на свій свинячий розмір.

— Знаєш, ти нашукуєш собі лиха, коли опиняєшся в такій ситуації як оце тут, де ти мусиш догоджати комусь отакому, як оце я.

До цього моменту Тіффані вважала самозрозумілим, що кривдники — такі люди, як її кузен Трумен — мусять діяти безтямно. А якщо ні, як би вони могли виживати? Як хтось може збиткуватися з людини чи її принижувати, якщо він цілком усвідомлює, що робить? Ну от, з’ясувалося, що хтось і так може — є люди, як оцей кабан-охоронець. Воно стало справжнім шоком, це усвідомлення, яке так багато прояснило у всьому її гівнянім житті. Тіффані не вірилося, що вона коли-небудь зможе через це переступити.

Три чи чотири нетлі вовтузилися всередині кулястого плафона над столом. Лампочка в ньому перегоріла. Це не мало значення: трейлер запруджувало світло ранку. Нетлі билися й тріпоталися, мерехтіли їхні маленькі тіні. Як вони туди потрапили? І, до речі, як вони потрапили сюди? На якийсь час, після доволі скрутного періоду пізнього підліткового віку, Тіффані вдалося стабілізувати своє життя. У 2006-му вона обслуговувала столики в одному бістро і заробляла добрі чайові. Мала двокімнатну квартиру в Шарлотсвіллі й вирощувала конопельки на балконі. Тож, як для дівчини, виключеної зі старшої школи, жила вона цілком добре. По вікендах любила орендувати великого гнідого коня на ім’я Молін, який мав ласкавий норов та легку ходу, і кататися верхи по Шенандоа[22]. А тепер вона в трейлері у якихось Східних Кізяках серед Аппалачії і більше не нашукує собі лиха; вона вже його має. Щоправда, це лихо, як то кажуть, на ватяній підбивці. Не терзає так, як зазвичай очікуєш від лиха, що, либонь, і є в цьому найгіршим, бо ховаєшся отак у самісінькій глибині, в западні найостаннішого ряду самої себе, де не можеш навіть…

Тіффані почула, як щось гупнуло, і враз опинилася на підлозі. Занило стегно в тому місці, де вона вдарилася ним об кут стола.

З сигаретою, що звисала з його губи, згори на неї зирив Трумен.

— Злізай з небес на землю, сласна шльондро.

На ньому були ковбойські чоботи та боксерські труси, і більш нічого. Тіло він мав туге — грудна клітка немов пластиковою упаковкою обтягнута.

— Злізай з небес на землю, сласна шльондро, — повторив він і сплеснув долонями в неї перед обличчям, наче вона якась неслухняна собака. — Ти що, не чуєш? У двері хтось стукає.

Тру був таким мудаком, що в тому закутку душі Тіффані, де вона ще лишалась живою — в тому закутку, де вона досі інколи відчувала потребу розчесати собі волосся або зателефонувати тій жінці, Ілейн, із клініки «Планованого батьківства», яка хотіла, щоб вона погодилася записатися в чергу на детоксикацію — розглядала його з мало не науковим захватом. Тру являв собою стандарт мудака. Тіффані часто питала себе: «Отой-то більший мудак за Трумена?» Мало хто міг з ним зрівнятися — наразі, фактично, офіційно тільки Доналд Трамп та ще якісь канібали. Список Труменових злодіянь був довгим. Хлопчиком він засовував собі палець в гузно, а потім штрикав ним у ніздрі меншим дітям. Пізніше почав обкрадати свою матір, відносив у ломбард її прикраси та старовинні цінні речі. Він присадив Тіффані на мет того дня, коли ненадовго заїхав до неї в гості, у ту її гарну квартиру в Шарлотсвіллі. В його розумінні добрий жарт — це ткнути її сплячу в голе плече розкуреною сигаретою. Трумен був ґвалтівником, але ні разу за це не сидів. Деякі мудаки просто вкрай везучі. Обличчя він мав нерівномірно заросле золотаворудою бородою, і очі з велетенськими зіницями, але того глумливого, безсовісного хлопчака, яким він завжди залишався, виказувала випнута вперед щелепа.

— Очунюй, сласна шльондро, прийди до тями.

— Що? — спромоглася перепитати Тіффані.

— Кажу ж тобі: піди, відчини двері! Господи Ісусе!

Трумен замахнувся ніби для удару, і Тіффані прикрила руками собі голову, зморгуючи сльози.

— Пішов ти нахер, — промовила вона мляво. Сподіваючись, що її не чує доктор Флікінджер. Той сидів у туалеті. Тіффані подобався цей доктор. Такий дивак. Завжди звертається до неї «мадам» і підморгує, даючи зрозуміти, що не глузує.

— Ти — беззуба, глуха, сласна шльондра, — оголосив Трумен, попри той факт, що й сам потребував косметичних стоматологічних операцій.

Зі спальні в трейлері вийшов друг Трумена, сів за розкладний стіл і проказав: «Сласна шльондра дзвонить додому»[23]. І сам захихотів від власного жарту, танцюючи джигу ліктями. Тіффані не запам’ятала його імені, але сподівалася, що його мати надзвичайно пишається своїм сином, у котрого на борлаку було витатуйовано какунця з «Південного парку»[24].

Стук у двері. Цього разу Тіффані дійсно його почула — впевнений подвійний стукіт.

— Забудь. Не варто було тебе турбувати, Тіфф. Сиди, де сидиш, на своїй тупій сраці.

Трумен рвонув двері навстіж.

Там стояла якась жінка в Труменовій картатій сорочці, під якою виднілися довгі, оливкового тону ноги.