Читати книгу - "Маленький лорд Фонтлерой"

«Це найгарніший хлопець, яких мені довелося бачити на своєму віку», — подумав містер Гевішем. А вголос вимовив:

— То ось наш маленький лорд Фонтлерой.

І що більше він до нього придивлявся, то більше його брало здивування. Зрештою, адвокат не міг похвалитися, що знає багато про дітей. Ну так, бачив їх трохи в Англії — вродливих, рожевощоких дівчаток і хлопчиків, яких пильно стерегли вчителі й гувернантки. Ті діти здебільша були сором'язливі, часом галасливі, проте суворий і церемонний адвокат, чоловік у літах, їхнього зацікавлення не викликав. Може, якраз завдяки тому, що містеру Гевішему так кортіло побачити маленького лорда Фонтлероя, йому вдалося роздивитися Седрика ліпше, ніж інших дітей. Так чи сяк, але адвокат не міг відвести очей від дитини.

Натомість Седрик і не здогадувався, що за ним так пильно спостерігають, тому поводився як звичайно. Він приязно потиснув руку гостеві, коли їх представили одне одному, потім впевнено відповів на запитання, які поставив йому містер Гевішем — зовсім так само, як ото розмовляв зі своїм другом, містером Гобсом. Хлопчик не виявляв ані сором'язливосте, ані задерикуватости. Коли ж містер Гевішем звертався до матері, то помічав, що Седрик слухав їхню розмову так серйозно, ніби й сам був уже дорослий.

— Він виглядає дуже поважним як на свій вік, — мовив адвокат до матері.

— Гадаю, у чомусь він і справді такий є, — потвердила та. — Він завжди дуже швидко все схоплював. Окрім того, Седрик ріс переважно серед дорослих. Йому страшенно подобається повторювати довжелезні слова й вислови, які ото прочитає у книжках або почує від дорослих. Часом це звучить так потішно… Але він також безмежно любить всякі дитячі забави. Він у мене розумний хлопчик, хоча часом ще така дитина…

Коли містер Гевішем вдруге побачив Седрика, то й сам переконався, що мати казала правду. Ледве його екіпаж оминув ріг, як адвокат побачив жвавий хлопчачий гурт. Двоє з них якраз збиралися бігти наввипередки — і в одному із змагунів містер Гевішем упізнав юного лорда Фонтлероя. Седрик галасував найбільше від усіх. Ось він став поруч із другим хлопцем, виставивши трішки вперед ногу в червоній шкарпетці.

— Увага! — заволав хлопчина, який узяв на себе роль судді. — Раз! Два! Три — руш!

Містер Гевішем вихилився з вікна. Несподівано його також взяла цікавість. Бо такого він іще не бачив: щойно пролунала команда рушати — червоні шкарпетки юного лорда замиготіли немов калейдоскоп. Стиснувши кулаки, хлопчик вихором мчав уперед, а золоті кучері розмаював вітер.

— Гуррра! Седрик Ерол! — щосили вигукували хлопці, аж пританцьовуючи від захоплення. — Гуррра! Біллі Вільямс! Гуррра, Біллі! Гуррра! Давай! Давай!

— Він переможе, я певен, — вимовив містер Гевішем.

Його справді неабияк захопили ці перегони. Дитячі ноги миготіли з неймовірною швидкістю — (Біллі Вільямс у брунатних шкарпетках з усіх сил намагався наздогнати Седрика, чиї червоні п'ятки виднілися попереду), змагунів супроводжували несамовиті вигуки уболівальників — усе це врешті розворушило і старого адвоката.

— Він переможе… переможе… я у цьому анітрішки не сумніваюся! — вимовив містер Гевішем, тамуючи хвилювання вдаваним кашлем.

І в цю хвилину пролунав дружний крик — хлопці-вболівальники кинулися пританцьовувати і притупувати на радощах. Бо майбутній граф Доринкурт останнім зусиллям вирвався вперед — і досяг ліхтарного стовпа в кінці кварталу, на якихось дві секунди випередивши Біллі Вільямса. Седрик схопився рукою за стовп і зупинився, відсапуючись.

— Тричі «гурра» Седрику Еролу! — заволали хлопчаки. — Гурра Седрику Еролу!

Містер Гевішем відкинувся на сидіння екіпажу. На його обличчі з'явилася стримана посмішка.

— Браво, лорде Фонтлерою! — впівголоса вимовив він.

Коли екіпаж зупинився перед дверима будинку місіс Ерол, до нього підійшли переможець і переможений — у супроводі захоплених уболівальників. Седрик ішов поруч із Біллі Вільямсом і вони разом собі про щось говорили. Розчервоніле обличчя Седрика світилося радістю, мокрі кучері прилипли до чола, а руки звитяжець тримав у кишенях.

— Певно, я переміг тому, що ноги у мене трішки довші, ніж у тебе, — пояснював він Біллі, очевидно, намагаючись якось його втішити. — Думаю, в цьому причина. Сам знаєш, я на цілих три дні старший від тебе, тому й виявився сильнішим. На цілих три дні, ти тільки подумай.

Таке пояснення явно втішило Біллі, бо він знову став усміхатися від вуха до вуха, ба навіть гордо підняв голову — наче це він виграв перегони, а не Седрик. Справді, Седрик Ерол умів підтримати і втішити кожного, хто опинявся у його товаристві. Навіть здобувши жадану перемогу, він не забув, що переможений товариш міг зневіритися у своїх силах — тому підтримав його на духу, пояснивши, мовляв, переміг через те, що народився на три дні раніше від нього.

Того ранку містер Гевішем мав довгу розмову з переможцем. Під час цієї поважної бесіди на обличчя адвоката знову й знову поверталася його стримана посмішка. Аби її приховати, чоловік знай потирав своє худорляве підборіддя, затуляючись долонею.

Місіс Ерол вийшла з вітальні (хтось покликав її у якійсь справі), отож адвокат залишився із Седриком сам на сам. Спершу містер Гевішем не знав, про що говоритиме з хлопцем. Йому хотілося якось підготувати Седрика до зустрічі із дідусем, до тих змін, які чекають його після переїзду. Адвокат розумів, що Седрик не має ані найменшого уявлення про те, що його чекає в Англії, так само як нічогісінько не знає про дім, де йому доведеться жити. Хлопчик навіть не здавав собі справи, що мати не житиме з ним разом в одному будинку. Проте адвокат вирішив: ліпше про це зараз не повідомляти — нехай бодай трохи освоїться з тим, що уже дізнався.

Містер Гевішем сидів собі у кріслі побіч відчиненого вікна; навпроти нього стояло ще більше крісло, в якому зручно вмостився Седрик, відсунувшись углиб крісла, відкинувши кучеряву голівку на спинку. Хлопчик ні на мить не зводив очей з містера Гевішема. Ноги у нього при цьому були схрещені, а руки запхані в кишені — зовсім так само, як мав звичку робити містер Гобс. Поки мама була в кімнаті, Седрик дуже уважно розглядав адвоката, та навіть коли вона вийшла, він ніяк не міг відвести від нього зосередженого і вдумливого погляду. Властиво, по тому, як місіс Ерол вийшла, у кімнаті запала коротка мовчанка. Седрик, здавалося, пильно вивчав містера Гевішема, а той