Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

Ми квапливо почали збирати паливо, вириваючи кущі карагану, полину, ефедри, траплявся подекуди і аргал. Нагорнули коло фанзи цілу купу, знайшли в сусідній фанзі кілька напівзгорілих жердин від даху.

Коні стояли у нас в першій кімнаті фанзи, а ми розмістились біля її дверей, розклали багаття, поставили казанок. Ніч вже настала, на небі заблискотіли зірки між легкими хмарками, що насувалися з-за гір Кату.

Чай закипів, дістали чашки, баурсаки, сухарі. Сидимо біля маленького багаття, п'ємо чай, закусуємо. І раптом недалеко від нас розляглося протяжне і низьке виття, на яке коні відповіли хропотом.

— Вовк, — сказав Лобсин. — Подає сигнал іншим, що знайшов здобич, з якою сам один справитись не може.

— Скликає їх на поміч, — підтвердив я. — Скільки їх набіжить? Треба приготувати рушницю, в мене десять патронів з картеччю і п'ять з крупним дробом.

— А ліворвер не забув? — спитав Лобсин, який ніяк не міг запам'ятати слово револьвер.

— З собою, шість куль і стільки ж у запасі.

— Вистачить, мабуть! Не сотня ж збереться.

Двостволку і при ній патронташ я залишив в кутку фанзи, а револьвер в сідельній сумці. Приніс і те, і друге, зарядив двостволку картеччю і поставив під рукою, револьвер поклав коло себе.

— Доведеться нам, либонь, не спати всю ніч! — сказав Лобсин. — Коням дамо по дві жмені сухарів і кілька баурсаків. Кормушки в мене з собою.

Знов розляглося виття, але віддалік і з. перервами, в трьох-чотирьох місцях.

— Озиваються на кликання. Та поки горить вогонь — близько не підійдуть.

При світлі вогника ми позбирали навколо фанзи все, що могло горіти, аж до найдрібніших кущиків. Поки ми збирали паливо, Лобсин відійшов трохи далі і біля ями-шахти побачив вовка, що швидко сховався в шахту.

— Я кинув навздогін йому велику каменюку і, певно, влучив, він завищав там в шахті, — промовив калмик, кидаючи оберемок хмизу.

Мені дуже хотілося спати, і я сказав: — Нам обом вартувати не треба. Будемо по черзі, один коло вогника, другий подрімає.

— Добре. Я ще не хочу спати. Постережу.

Я притулився до стінки фанзи і зразу заснув. Приснилось мені, що ми знов копаємо землю в фанзі при якомусь дивному червоному світлі і нагребли вже цілі купи кварцу. Повернутись ніде в фанзі, а все ще попадаються цілі брили, і я перевертаю їх легко, немов шматки хліба. А Лобсин копає поруч зі мною і щось примовляє, — і раптом замість нього, бачу, копає вовк, лапами землю розгрібає, а зубами хапає кварц і гарчить. Повернувся до мене, широко роззявив пащу, висунув язик — і зуби в нього всі блищать, золоті. І враз кинувся на мене, дуже штовхнув у груди лапами, а золотими зубами квацнув перед самим носом.

Тут я прокинувся, бо Лобсин смикав мене за плече.

— Поглянь, Хомо! Караульщики скарбу зібрались, хочуть перешкодити нам взяти золото.

Я протер очі. Наш маленький вогник освітлював лише кілька сажнів спереду фанзи, а далі, кроків за двадцять, в темряві світилось кілька пар вовчих очей. Коли полум'я спалахувало, обхоплюючи новий кущик, покладений у вогонь, я розпізнавав морди, нащулені вуха і контури тіл. Я налічив дев'ять пар цих очей у півколі, що охоплювало нас.

Раптом наші коні захропіли, затупали, і Лобсин, кинувшись, ледве встиг схопити вуздечку і зупинити свого коня, який напирав на мене, силкуючись вискочити з фанзи. Очевидно, якийсь вовк в темряві підкрався до задньої стіни фанзи і налякав коней, можливо, намагався перелізти через стіну. Я схопив запалений кущ і перекинув його через фанзу.

Намір вовків був ясний. Якби вовкам вдалося вигнати коней з фанзи, тварини в паніці кинулися б врозтіч. Серед горбів, перетятих у різних напрямах лініями глибоких ям-шахт, коні легко могли б спіткнутись, попасти в шаленому скаканні передніми ногами в яму і негайно стати здобиччю хижаків, що переслідують їх цілою зграєю.

Я запалив другий кущик, обійшов з ним фанзу і помітив ще пару вовків, що зникли в темряві.

Потрібно було розігнати облогу, що ставала загрозливою. Я звелів Лобсину підкинути палива і, коли можна було розпізнати, крім очей, і контури тіл, прицілився і вистрілив картеччю у вовка, що стояв боком кроків за тридцять.

Він підскочив і впав, світні очі зникли, зграя відбігла. Але трохи згодом вовки повернулись і почали відтягати вбитого подалі, щоб розшматувати його. Скориставшись цим, я вистрілив ще раз в купу, що тягла свою жертву, і вовки розбіглись. На якийсь час залягла тиша, але потім звідти, куди вовки потягли труп, почулось плямкання, гарчання і хрускіт кісток.

Це дало нам змогу зберегти паливо. Але через півгодини в темряві знов в кількох місцях півкола засвітились очі. Перша жертва тільки роздратувала апетит. Я витяг годинник: було чверть на першу і до світанку залишалось годин з три. Купа палива у нас дуже поменшала, хоча куски жердин ще залишились.

— Підкинь кущик, Лобсин! — сказав я, готуючи рушницю.

Вогонь спалахнув і освітив вовків. Я цілився в двох, що сиділи один коло одного на задніх лапах. Один, мабуть поранений, відскочив з вищанням, другий, вбитий наповал, покотився по схилу горбочка і звалився в отвір шахти коло підніжжя.

Решта спочатку зникла, але потім один по одному пробрались в шахту, щоб поживитись вбитим. Це знову дозволило нам зберегти паливо.

Але тут коні знов захропіли, і ми обидва змушені були схопитись і загородити собою двері фанзи, щоб налякані тварини не вискочили з неї. Вони, хропучи, тиснули нас. За ними над задньою стінкою фанзи я розпізнав очі вовка, який, мабуть, стояв на задніх лапах. Момент був критичний. Хоча револьвер був у мене в кишені, але коні, вириваючись, не давали змоги звільнити руку і навіть, якби це вдалось, я не зміг би прицілитись і вистрілити біля самої морди коня. Від цього він би зовсім осатанів.

На щастя, кінь Лобсина підкинув задом і обома ногами вдарив по задній стінці. Очі вовка зникли. Ми насилу заспокоїли коней і, поки Лобсин тримав їх, я підкинув палива, взяв у ліву руку запалений кущ, у праву револьвер зі зведеним курком, обігнув фанзу і вистрілив у тікаючого вовка, коли він був ще кроків сім від мене. Я, мабуть, перебив йому задню ногу.

Щоб запобігти новим спробам вовків пробратися в фанзу із задньої сторони, ми запалили там друге маленьке багаття і підтримували його весь час. Але через це вже не було змоги підкидати більше палива в багаття спереду, щоб бачити силуети