Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

- Там було щось велике й чорне, - Гаррі невпевнено показав на прохід. - Ніби пес... тільки величезний...

Він озирнувся на Стена, який від здивування аж роззявив рота. Ніяковіючи, побачив, що Стенів погляд зупинився на його шрамі.

- А шо то в тебе на лобі? - зненацька запитав Стен.

- Нічого, - швидко відповів Гаррі, ховаючи шрам під волоссям. Він не хотів полегшувати роботу Міністерству магії, - вони ж бо його, мабуть, уже розшукують.

- А як тебе звати? - не вгавав Стен.

- Невіл Лонґботом, - сказав Гаррі перше, що спало йому на гадку. - То... то цей автобус, - швидко додав він, сподіваючись відвернути Стенову увагу, - ти казав, він їде куди завгодно?

- Канєшненько! - гордо відповів Стен. - Хоч до чорта на ріжечки, аби тільки по землі. Під водою він геть не годящий. Слухай, - знову підозріло запитав Стен, - але ж ти нам махав, ге? Підняв руку з паличкою, правда?

- Так, - відразу погодився Гаррі. - Слухай, а скільки коштує квиток до Лондона?

- Одинадцять серпиків, - сказав Стен, - але за тринадцять можеш дістати гарячого шоколадику, а за п'ятнадцять - гарячу грілочку і щітоньку для зубів якого захочеш кольору.

Гаррі знову понишпорив у валізі, дістав гаманець і подав Стенові кілька срібних монет. Після цього вони дружно затягли в автобус його валізу й Гедвіжину клітку.

В автобусі не було сидінь; натомість біля заслонених вікон стояло з півдесятка мідних ліжок. На скобах біля кожного ліжка потріскували свічки, осяваючи оббиті дерев'яними панелями стіни.

У глибині автобуса крихітний чарівник у нічному ковпаці пробурмотів крізь сон:

- Не зараз, дякую, я ковтаю слимаків, - і повернувся на другий бік.

- Можеш сідати тут, - прошепотів Стен, запихаючи Гарріну валізу під ліжко за кріслом водія. - Це наш водій - Ерні Пренґ. Ерн, це Невіл Лонґботом.

Ерні Пренґ, підстаркуватий чарівник у масивних окулярах, кивнув Гаррі, який ще раз нервово пригладив своє волосся і сів на ліжко.

- Ерні, рушай! - сказав Стен, умостившись у кріслі поруч з водієм.

Знову щось голосно гримнуло, і «Лицарський автотобус» рвонув з такою швидкістю, що Гаррі повалився на ліжко. Ледве підвівшись, визирнув у темне вікно. Вони їхали вже іншою вулицею. Стен задоволено стежив за приголомшеним обличчям Гаррі.

- Ми якраз були отутечки, коли ти нам ото помахав, - пояснив він. - Ерні, де ми? В Уельсі, чи шо?

- Угу, - відізвався Ерні.

- А що, маґли не чують, як їде автобус? - запитав Гаррі.

- Маґли? - зневажливо мовив Стен. - А хіба вони взагалі щось чують? Чи бачать? Вони якісь пришелепкуваті - ніколи нічого не помічають.

- Стен, пора вже будити мадам Марш, - сказав Ерні. - За хвильку будемо в Аберґавені.

Стен поплентався нагору вузькими дерев'яними сходинками. Гаррі й далі позирав у вікно зі щораз більшим неспокоєм. Видавалося, що Ерні не зовсім вправно володів кермом. «Лицарський автобус» постійно виїжджав на тротуар, але нічого там не зачіпав: ліхтарі, поштові скриньки і сміттєві бачки розпорскувалися навсібіч, тільки-но він наближався, але потім знову поверталися на свої місця.

Стен зійшов разом з блякло-зеленою відьмою, закутаною в дорожню мантію.

- Осьо сюди, мадам Марш, - весело мовив Стен, а Ерн так різко загальмував, що ліжка за інерцією шугнули на півметра вперед. Мадам Марш затулила рота хустинкою й подріботіла східцями з автобуса. Стен жбурнув навздогін їй валізу і зачинив дверцята. Знову щось гучно гримнуло, і вони помчали далі вузенькою сільською вуличкою. Дерева розбігалися з-під коліс.

Гаррі не заснув би, навіть якби цей автобус так гучно не гримів і не стрибав одразу на сотні миль. У голові роїлися невеселі думки: що на нього чекає, і чи спромоглися Дурслі відтягти від стелі тітоньку Мардж.

Стен розгорнув примірник «Щоденного віщуна» і почав читати, висолопивши язика. Велика фотографія чоловіка з запалим обличчям і довгим скуйовдженим волоссям наче підморгнула Гаррі з першої сторінки.

- О, цей чоловік! - вигукнув Гаррі, забувши на мить про свої клопоти. - Його показували в маґлівських новинах!

Стенлі глянув на першу сторінку й реготнув.

- Сіріус Блек, - кивнув він. - Канєшненько, шо він був у маґлівських новинах. Ти шо, Невіле, з дуба впав?

Зверхньо глянувши на спантеличеного Гаррі, Стен подав йому першу сторінку.

- Читай частіше газеточки, Невіле.

Гаррі підніс газету до свічки й прочитав:

БЛЕК І ДОСІ НА ВОЛІ!

Міністерство магії сьогодні підтвердило, що досі не впіймано Сіріуса Блека, чи не найзловіснішого в'язня фортеці Азкабан.

«Ми робимо все можливе, щоб упіймати Блека, - повідомив сьогодні вранці міністр магії Корнеліус Фадж, - і просимо чаклунську громаду зберігати спокій».

Деякі члени Міжнародної федерації чарівників критикували Фаджа за те, що він сповістив про Блека маґлівському прем'єр-міністрові. «Але ж я мусив це зробити, хіба не зрозуміло?! - пояснив роздратований Фадж. - Блек божевільний. Він небезпечний і для чаклунів, і для маґлів. Прем'єр запевнив, що нікому не розповість про чаклунське походження Блека. А якби й розповів - хто б йому повірив?»

Маґлам повідомили, що Блек озброєний рушницею (це така металева чарівна паличка, якою маґли вбивають одне одного), але чаклунська громада остерігається, щоб не повторилася різня дванадцятирічної давності, коли Блек одним прокляттям умертвив тринадцять осіб.

Гаррі глянув у затінені очі Сіріуса Блека - єдині живі цятки на виснаженому обличчі. Він ніколи не зустрічався з упирями, проте бачив їхні зображення на уроках захисту від темних мистецтв. Блек з його мертвотно-восковою шкірою мав саме такий вигляд.

- Ну, як тобі цей мальований красень? - поцікавився Стен.

- Він і справді одним прокляттям умертвив тринадцятеро людей? - здивувався Гаррі, повертаючи Стенові газету.

- Канєшненько, - відповів Стен. - Серед білого дня і на оченьках у свідків. Ото ж бо й воно. Правда, Ерні?

- Угу, - понуро підтакнув Ерні.

Стен розвернув крісло, щоб краще бачити Гаррі.

- Блек - один з прихильників Відомо-Кого, - промовив він.

- Що, Волдеморта? - вирвалося в Гаррі.

Поблідли навіть Стенові прищі; Ерні крутнув кермом, і фермерський будинок з жахом відскочив від автобуса.

- Ти шо, бляха-муха, з дуба впав? - закричав Стен. - Ти чо' вимовляєш його ім'я?

- Вибач! - поспіхом сказав Гаррі. - Вибач, я... я забув...

- Забув! - ошелешено мовив Стен. - Боже, мені аж