Читати книгу - "Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори"

— Я не розумію, — сказав Торін, і Більбо сказав би те саме. Пояснення ніби нічого не пояснювало.

— Твій дід, — повільно й сердито заговорив чарівник, — вирушаючи до копалень Морії, віддав карту на збереження своєму синові. Після загибелі твого діда той вирушив сам спробувати щастя з картою, і його спіткало багато щонайприкріших пригод, та тільки він і близько не дістався до гори. Не знаю, як він попався в'язнем до темниць Некромансера, але я знайшов його саме там.

— А що ви там робили? — запитав Торін, здригнувшись, і всі гноми затремтіли.

— Байдуже, що я там робив. Як завжди, вивідував, що й до чого. Препаскудна, небезпечна то була справа! Навіть я, Гандальф, ледве звідти вирвався. Хотів я врятувати твого батька, та було запізно. Він був без тями і забалакувався, забувши майже все, крім карти й ключа.

— Ми давно відплатили гоблінам Морії,— сказав Торін, — а тепер слід подумати про Некромансера.

— Пусте! Ця справа понад сили всіх гномів, навіть якби їх знову зібрати докупи з усіх чотирьох сторін світу. Єдине, чого бажав для тебе твій батько, — це щоб ти прочитав карту і скористався ключем. Аби ви впоралися з драконом і горою — цього для вас більш ніж досить.

— Слухайте, слухайте! — вихопилось у Більбо.

— Слухайте — що? — запитали всі, обернувшись раптом до нього, а гобіт так збентежився, що відповів:

— Слухайте, що я маю сказати!

— Що ж саме? — спитали.

— Ну, я хотів би сказати, що вам слід піти туди, на схід, і там обдивитися. Зрештою, є ті бічні двері, й драконам, гадаю, треба ж колись спати. Як посидите на порозі, то, напевне, й придумаєте щось. Ну, а ще, знаєте, мені здається, для однієї ночі ми тут розмовляли досить — якщо ви розумієте, що я хочу сказати. Що ви скажете про те, щоб полягати спати, раненько встати і таке інше? Поки вам вирушати, я приготую для вас добрий сніданок.

— Поки нам вирушати — сподіваюся, хотіли ви сказати, — виправив Торін. — Чи ви не Викрадач? І чи не ваша це робота — посидіти на порозі, не кажучи вже про те, щоб пройти в двері? Але щодо сну й сніданку, то я згоден. Коли я вирушаю в дорогу, то люблю з'їсти шестеро яєць із шинкою — смажених яєць, та глядіть, щоб жовтки були цілі!

Після того, як решта позамовляла свої сніданки (без ніякого там «будь ласка» чи «прошу», що прикро вразило Більбо), усі повставали з-за столу. Гобітові довелося шукати, де б їх усіх обложити; він постелив на кріслах і диванах у всіх своїх вільних кімнатах. Поки-то всі обляглися, і гобіт, дуже стомлений і не зовсім щасливий, ліг у своє маленьке ліжечко. Тільки одне він знав напевне: не буде він уставати так рано, щоб приготувати кожному з них ті нещасні сніданки. Туківський настрій десь розвіювався, і Більбо вже й не був такий певний, що вранці вирушить у якусь там подорож.

У ліжку він ще почув, як Торін наспівує собі в суміжній, найкращій спальні:

Далеко, за Імлисті гори,

Де наші предковічні створи,

Рушати нам, гей, ковалям,—

Згадаймо золоті комори!

Під цю мелодію Більбо й заснув, і через це йому снилися дуже незатишні сни. Коли він прокинувся, був пізній ранок.

Розділ другий

СМАЖЕНА БАРАНИНА

Більбо вискочив з ліжка й, надягнувши халат, поспішив до їдальні. Нікого там він не застав, лише побачив сліди щедрого й квапливого сніданку. В кімнаті панувало страшенне безладдя, а в кухні височіли гори немитого посуду. Здавалося, використано було чи не кожен його горщик і сковорідку. На Злоткінса чекало таке грандіозне миття посуду, що він хоч-не-хоч, мусив повірити, що вчорашні гості не наснилися йому (а так хотілося в це повірити). А втім, він відчув полегкість, подумавши, що гноми вирушили без нього, навіть не розбудили, — але ж, з другого боку, навіть спасибі не сказали. І все-таки трішки-трішки він був розчарований. Аж здивувався, що розчарувався.

— Не будь дурнем, Більбо Злоткінсе! — сказав він сам собі.— У твоєму віці та ще думати про драконів і всяку таку чужоземну нісенітницю!

Отож він надягнув фартуха, запалив вогонь, скип'ятив води й помив увесь посуд. Тоді гарненько в кухні поснідав, а потім заходився прибирати в їдальні. Сонце вже пригрівало, в розчинені вхідні двері залітав теплий весняний вітрець. Більбо голосно засвистав, помалу забуваючи про вчорашню ніч. Він якраз сідав за невеличкий підобідок у їдальні при розчиненому вікні, коли до нього увійшов Гандальф.

— Добродію, — заговорив він, — коли ж ви збираєтеся з'явитись? Хтось обіцяв «раненько встати» — і підобідує, чи як ви там це називаєте, о десятій тридцять! Вони лишили вам записку, бо не могли чекати.

— Яку записку? — перепитав спантеличений Злоткінс.

— О небо! — вигукнув Гандальф. — Сьогодні ви сам не свій — не витерли пил на поличці каміна!

— До чого тут пил на поличці? Я мав досить клопоту, миючи посуд після чотирнадцятьох!

— Якби ви витерли пил на поличці каміна, ви б знайшли оце під годинником, — сказав Гандальф, подаючи Більбо записку (писану, звісно ж, на його папері для нотаток).

Ось що він прочитав:

«Торін і компанія вітають Викрадача Більбо! Наша найщиріша подяка вам за гостинність, а ще — вдячна згода на запропоновану вами фахову допомогу. Умови: оплата по доставці товару, в розмірі до чотирнадцятої частини, але не більше, всього сподіваного прибутку; дорожні витрати гарантовані за будь-яких умов; витрати на похорон оплачуються нами або нашими представниками, якщо так складуться обставини і неможливо буде інакше залагодити справу.

Вважаючи за непотрібне уривати ваш шанований спочинок, ми вирушили перші, щоб зробити необхідні приготування, і чекатимемо вашу поважану особу біля харчівні «Зелений Дракон», над Водицею, рівно об 11-й годині. Сподіваючись на вашу пунктуальність, маємо честь лишатися щиро ваші Торін і К.».

— Отже, ти маєш десять хвилин. Тобі доведеться бігти бігом, — сказав Гандальф.

— Але… — почав Більбо.

— На це нема часу, — заперечив Гандальф.

— Але… — знову почав Більбо.

— І на це часу нема. Бігом!

До кінця своїх днів Більбо не міг згадати, як він опинився надворі без капелюха, ціпка, без грошей та всього того, що звичайно брав з