Читати книгу - "Чужинець в Олондрії (ЛП)"

— Е.

Та лише тоді, коли він кілька разів описав усі ознаки, повторюючи моє ім'я, я, приголомшений, зрозумів, що присутній при якомусь чаклунстві: що знаки взагалі не були цифрами, а могли говорити, як ота однострунна тіомська арфа, яка вміє імітувати людський голос і називається «сестра вітру».

Мені аж спина й плечі похололи, хоча з саду линуло жарке, важке повітря. Я витріщився на метра, а він у відповідь дивився на мене своїми мудрими ясними очима.

— Не бійся, — сказав. Він посміхнувся, але обличчя виглядало змарнілим і сумним. Я почув, як у саду подає звуки Тетчі, викриваючи свою присутність тріпотінням листя.

«Книга, — каже Вандос Ур-Амакірський, — це фортеця, місце плачу, ключ до пустелі, річка без мосту, сад списів». Фанлевас Мудрий, великий теолог Авалеї, пише, що Куїдва, Бог Слів, є «наглядачем зі свинцевим канчуком». Кажуть, що Тала Єнітська зберігала свої книжки в залізній скрині, яку не можна було відкривати в її присутності, інакше вона лягала на підлогу і верещала. Вона писала: «Поміж сторінок чаяться пожежі, які можуть піднестися, обсмалити волосся і вжалити повіки». Равхатос називав життя поета «чесною і згубною дорогою, з якої навіть пил та каміння дорогі моєму серцю», і застерігав, що з тими, хто проводить багато часу за читанням чи писанням, не вільно розмовляти цілих сім годин після того заняття. «Бо пішли вони в Яму, і спускаються ж вони у неї Схилами Вогню, але коли вони виходять звідти, то спинаються Сходами Каменю». Готра Ур-Броумський казав, що книги були йому «дорожчими, ніж батько й мати», і цю відданість підхоплювали упродовж віків тисячі інших олондрійців, таких як Елатуїд Мандрівник, який досліджував Ніссіанське узбережжя і писав: «Я сів у місці пустельному зі своїми книгами, і заплакав од радості». А містик Лейя Теворова, ця хоробра й незбагненна душа, багато років до того, як прийняла свою трагічну смерть від води, писала: «Коли вони поклали мене в Холод, над Білим Озером, у Гидкій Вежі, і коли Зима прийшла з її жорстоким, жорстким, лютим, темним, гострим і жахливим Духом, моя єдина втіха полягала в моїх Книгах, де я ходила, наче Дитина, або сяяла у Темряві як Нетля, обернена спиною до іскристого Вогню».

У моїй кімнаті, в моєму селі, я сяяв як нетля, обернена спиною до іскристого вогню. Метр Лунре навчив мене свого чаклунства: я обійняв те диво і зомлів у його обіймах. Труднощі навчання, нескінченне копіювання літер, відмінювання дієслів — «айєїн, кайєїн, байєїнан, байєїнун» — все це врешті перевело мене через завісу полум'я у світ, який був новим способом розмови і мислення, новим способом руху, засобом втечі. У масивній моряцькій скрині метра Лунре зберігалися зовсім не кістки вбитої дружини, а колекція живих коханок, яких він чуттєво укладав, пестячи волосся кожній по черзі: його книжки, деякі рукописні, а деякі з друкарського верстата, цього неземного винаходу ворожбитів Асарми. Невдовзі я зрозумів, чому, заходячи кликати на вечерю, завжди заставав свого метра простягненим на постелі в однаковій позі: голова оперта на руку, голі груди блищать, стегна прикриті тонкою ковдрою, кульчики мерехтять, а дух поглинутий туманами розгорнутої книжки. Я теж, незабаром після того як прочитав свою першу книжку, Нардіенові Казки для Чутливого, піддався чарівним голосам, що кликали мене зі своїх веленевих домівок. Побожний трепет викликало у мене те, що я можу наблизитися до цих чужинецьких духів, побачити очима й почути вухами тих, кого я ніколи не знав, спілкуватися з мертвими, відчувати, що я знаю їх близько і що вони знають мене більш повно, ніж будь-яка людина, яку я знаю воплоченою. Зізнаюсь: я безтямно закохався у Талу Єнітську, яка була вже старою на той час, коли винайшли друкарський верстат. Коли вона почула про цей винахід, то, кажуть, почала танцювати в екстазі, гукаючи: «Вони створили це! Вони створили це!» — доки не впала, мов нежива. Їі біограф пише: «Отямившись, вона знову взялася до свого екзальтованого танцю, викрикуючи: „Вони створили це!“, аж поки її сили не вичерпалися цілком. І так тривало цілих сім днів, і хоч як люди з її Дому хотіли стримати її, та не посміли застосувати силу, — після чого вона вмерла…».

Серед книжок з моряцької скрині метра були історичні хроніки, лірична поезія та романи, а також кілька релігійних текстів і короткі філософські трактати. Завдяки тим сторінкам я вперше вийшов на обсаджені деревами вулиці Бейна й походжав Сливовом Садом біля зеленого міського каналу. Я воював разом з повстанцями Келіадху проти Тула Єретика і бачив, як небо наповнюється драконами, що пирскають вогнем, немов розгортають золоту парчу. Я збирав гриби у лісі Фенлевейн та полював на табуни диких оленів на рівнинах, я плив швидкою течією Ільбаліну через найпроменистіші сади на землі; я був присутній при дворі у Вельвалінгу, резиденції королів, і спостерігав, як новий Телкан став на коліна, щоб отримати високу корону чорного й білого шовку. Мої сни повнилися битвами, зачарованими лісами та героїчними мандрами, а також древеді — олондрійськими вампірами, що їх крила мають колір індиго. Щовечора я лежав у ліжку, читаючи при світлі каганця, що являв собою чашу грушоподібної форми з іржаво-червоної глини — подарунок метра Лунре.

Годі скласти ціну всьому тому, що подарував мені метр. Освіта, яку він мені давав, була безсистемною, сформованою його власними палкими захопленнями; це не була традиційна освіта багатих олондрійців, що складається з Трьох Шляхетних Мистецтв: їзди верхи, музики та каліграфії. Це було більше схоже на освіту новиків у служінні богові Куїдві, але все-таки вона відхилялася од канону, бо відкидалися деякі класичні тексти заради текстів менш знаних: я майже нічого не знав з фундаментальних Настанов з Поетики Телідара, зате багато разів прочитав невеличкий томик Про Дев'ять Текстур Світла. Отже, поки батько уявляв, що я стаю бейнським паном, я насправді не знав майже нічого із того, що знають такі панове. Коней я бачив лише на малюнках, не вмів грати на флейті чи гітарі,