Читати книгу - "Чужий"

— За таких умов ніхто не зробить це краще, аніж прилади, — сказав Еш.

— Авжеж, я не зможу їх замінити. Усе ж хотілося б щось і бачити на власні очі.

На днищі «Ностромо» загорілися яскраві прожектори. Вони хіба що трішки пробивалися крізь хмари, не даючи того огляду, якого так жадав капітан. Усе ж вони зробили світлішими перед тим темні оглядові екрани, а з ними й капітанський відсік. Та й на серці у всіх стало трохи легше. Ламберт уже не здавалося, що вони летять крізь чорнило.

Зі своїх місць Паркер і Бретт не бачили хмарної завіси, але відчули її. У зоні турбулентності інженерний відсік раптом втратив колишню рівновагу й дещо перехилився на бік.

Паркер стиха лайнувся.

— Що це таке? Ти чув це?

— Еге, — Бретт нервово вивчав індикатор. — Перепад тиску на повітрозабирачу номер три. Напевно, ми втратили захисний кожух, — він почав натискати кнопки. — Еге ж, так і є. Крізь забірник просочується пил.

— Вимкни, вимкни його.

— А що, по-твоєму, я роблю?

— Чудово. Тепер наш допоміжний двигун забитий курявою.

— Нічого страшного… сподіваюся, — Бретт налаштував управління. — Зараз заблокую цей забірник і увімкну вентиляцію на видув.

— Але двигун, напевно, вже пошкоджено, — Паркеру страшно було подумати про те, що можуть тверді частки, які занесло вітром, зробити із внутрішньою оболонкою забору. — Де ми в біса летимо? Це хмари чи скелі? Якщо ми не розіб’ємся, то як мінімум одержимо замикання в схемах, які на такій швидкості просто загоряться.

П’ятеро членів екіпажу в капітанському відділенні не чули інженерських прокльонів і намагались посадити буксир недалеко від джерела сигналу так, щоб він залишився неушкодженим.

— Наближаємось до джерела сигналу, — Ламберт спостерігала за давачем. — Відстань — двадцять п’ять кілометрів. Двадцять. Десять, п’ять…

— Гальмуємо і повертаємо, — Даллас схилився над пристроями ручного управління.

— Коригую курс. Три градуси чотири хвилини праворуч, — Даллас виконав коригування. — Тепер усе в нормі. П’ять кілометрів до центра радіуса пошуку. Тримати курс.

— Зменшуємо радіус, — Даллас знову почав натискати на кнопки ручного управління.

— Три кілометри. Два.

У Ламберт був надто схвильований голос. Даллас не міг відгадати чому: через загальну небезпеку чи через наближення до джерела сигналу.

— Ми фактично над ним.

— Молодець, Ламберт. Ріплі, як виглядає поверхня? Знайди, де можна сісти.

— Працюю над цим, сер, — Ріплі перевірила декілька панелей, і в міру того як з індикаторів надходили неприйнятні дані, в неї на обличчі з’являвся вираз огиди. Зореліт кружляв у повітрі, доки Ріплі намагалася розібратися в невидимій поверхні.

— У спектрі зору нічого не видно.

— Та бачимо, — буркнув Кейн. — Вірніше, нічого не бачимо.

Звіти від приладів не додавали оптимізму. Судячи з випадкових даних індикаторів, це була закинута, безплідна й ворожа пустеля.

— Завади на радарі, — Ріплі шкодувала, що електроніка не реагує на прокльони так само швидко, як люди. — На сонарі теж, інфрачервоні завади. Почекайте, зараз спробую ультрафіолет. Спектр досить високий, щоб не заважати нам.

За декілька секунд на надважливому індикаторі з’явилися окремі рятівні лінії, а після цього — слова з яскравим підсвічуванням та комп’ютерна схема.

— От і все.

— Знайшла місце для посадки?

Ріплі виглядала повністю розслабленою.

— Наскільки я зрозуміла, можна сідати будь-де. Згідно з індикаторами, поверхня повністю рівна.

Даллас чомусь уявив гладку вулканічну лаву, котра дещо вихолола, але під тонкою скоринкою зрадливо ховає розплавлену смерть.

— Еге, але що там таке рівне? Вода, пахоехое[8], пісок? Кейне, треба від чогось відштовхнутися. Потрібна якась підказка. Зараз я спущуся, і ми все з’ясуємо. Якщо поверхня тверда і рівна, то все буде добре.

Кейн почав клацати вимикачами.

— Моніторинг. Інструмент аналітики запущено. Завади не зникають.

Даллас обережно опускався ближче до поверхні.

— Завади не зникають, але слабшають.

Даллас знову дещо знизив висоту. Ламберт спостерігала за давачами. Вони були на безпечній висоті, але якби з двигунами зорельота щось трапилося чи на них подіяла якась сила, притаманна цій планеті, на такій швидкості все могло різко змінитися. Але гальмувати теж не можна, оскільки при такому вітрі можна було взагалі втратити управління.

— Завади зникають… все!

Кейн вивчав індикатори та контурні лінії на сканері зорельота.

— Колись ця планета була розплавлена. Судячи з результатів аналітики, недовго. В основному, складається з базальту, трішки ріоліту, подекуди зустрічаються прошарки лави. Наразі все застигло й охололо, слідів тектонічної активності не виявлено.

За допомогою інших вимірювальних приладів він намагався дізнатися інші секрети маленької планети.

— Ніяких слідів тектонічної активності під нами чи поблизу. Чудове місце, щоб посадити корабель.

Даллас одразу ж запитав:

— Ти впевнений?

— Вона надто стара, щоб тут було інакше, — роздратовано відповів старший помічник. — У мене вистачить розуму визначити вік і склад планети. Гадаєш, що я хочу посадити нас у жерло вулкана?

— Добре, добре. Вибач, просто хотів перевірити. Я ніколи не здійснював посадку без карт і радіомаяків, відколи закінчив навчання. Трохи нервуюся.

— Усі ми нервуємо, — одразу ж прокоментувала Ламберт.

— Тоді що, здійснюємо посадку?

Ніхто не заперечував.

— Давайте. Я спробую приземлюватися по спіралі. Докладу всіх зусиль, щоб зробити це під таким вітром, а потім треба підійти якнайближче до джерела сигналу. Але уважно стежте за сигналом, Ламберт. Я не хочу, щоб ми сіли на той корабель, який потребує допомоги. Попередь, якщо будемо надто близько.

Його голос звучав досить різко в переповненому відсіку.

Було виконано необхідні налаштування, введено команди, а вірні електронні слуги їх виконували. «Ностромо» чітко приземлявся по спіралі, незважаючи на пориви супротивного вітру в чорному небі на кожному метрі.

— Зниження за п’ятнадцять кілометрів, — чітко оголосила Ріплі. — Дванадцять… десять… вісім.

Даллас підніс руку до панелі управління.

— Гальмуй. П’ять… три… два. Один кілометр.

Даллас вніс необхідні зміни на панелі управління.

— Гальмуємо. Увімкнути двигуни м’якої посадки.

— Увімкнено, — Кейн упевнено працював за панеллю управління. — Комп’ютерний моніторинг зниження.

У капітанському відсіку почулося різке голосне гудіння: це «Матір» узяла під контроль їхнє зниження, регулюючи останні метри більш точно, ніж найкращий пілот.

Даллас провів останню перевірку перед посадкою і вимкнув декілька тумблерів.

— Основні двигуни вимкнено. Опори модуля у нормі.

Капітанський відсік почало сильно трусити від вібрації вітру.

— Зниження! Дев’ятсот метрів! — Ріплі дивилася на панель управління. — Вісімсот. Сімсот. Шістсот.

Ріплі продовжила відлік. Скоро вона дійшла до першого десятка.

Коли до поверхні залишалось п’ять метрів, корабель загальмував і завис у повітрі. Внизу